— Що з тобою?
— А ви там шукали?
— Звичайно.
— А може, все-таки… Хай вони йдуть! А ми з вами півхвилини…
Бальбінський знизав плечима. Подсядло і цивільні знову розсілися посередині подвір'я. Хлопці з Суламіф приєднались до шукачів.
І ось перша несподіванка. Вони проходили повз сарай без даху, як раптом Суламіф, що дріботіла за Бальбінський, відгорнула хвіст, глянула на сарай і боком, боком почала тікати.
Вони, звичайно, звернули в осикові хащі сарая. Зламані гілки свідчили про те, що недавно хтось тут пробирався через зарості. Біля задньої стіни стояв велосипед.
Хлопці відразу витягли його на подвір'я. Здісь одразу впізнав його: адже саме на ньому хлопець їхав під дощем і вітром, шукаючи слідів Андрійка.
Бальбінський дав знак своїм цивільним. Вони побігли в сарай і почали уважно все оглядати. Нарешті в очах Бальбінського щось заблищало.
— Ну, хлопче! — він поклав руку Андрійкові на плече. — Дякую тобі! Ти нам дуже допоміг! І як ти здогадався? Чи ти був тут і щось помітив? Ну, не прикидайся великим Шерлоком! Ти, мабуть, випадково сюди заглянув, признайся.
Андрійко заперечливо хитнув головою.
— Я зовсім не думав про сарай, — промурмотів він.
Бальбінський ще дивувався з приводу цієї уважності, як його люди вийшли з сарая, розводячи руками: тут уже нічого немає.
Тоді Андрійко знову смикнув Бальбінського за руку.
— Там! — сказав він. — Спробуймо…
Вони вийшли за сарай. З правого боку якась стара алея вела вниз, на ту саму луку. Ліворуч росли кілька молодих ялинок. Біля них, у густій траві, лежали рештки спаленої легкової автомашини.
Саме тут і зупинився Андрійко. Він оглянувся, пошукав когось очима. Потім покликав:
— Суламіф! Суламіф!
Усі дивилися на нього. З-за сарая, нарешті, виглянула клаповуха морда. Покликали її хором. Суламіф заперечливо похитала головою. Суламіф і не думала підходити. Вона не тікала, тільки тулилася до землі і скиглила. Здісь узяв її на руки.
Не було ніякого сумніву, що саме тут, біля скелета автомашини, її страх досягав кульмінаційної точки. Коли Суламіф відпустили, вона впала горілиць на землю, заплющила очі, не наважуючись ні ворухнутись, ні скиглити. А коли Куцик спробував підштовхнути суку до машини, вона так розпачливо заскиглила, що він дав їй спокій.
Бальбінський уже не дивився на неї.
— Рузга! Климчак! — гукнув він. — Сюди!
Але поки вони прибігли, хлопці самі схопили іржавий кузов машини і підняли його. Подсядло встиг іще підштовхнути його рукою, і кузов, заскреготівши, перекинувся на другий бік під ялинку.
Тоді на жовто-салатовій плямі зім'ятої трави всі побачили шматок бляхи, під яким виднівся чорний отвір.
У Бальбінського заблищали очі. Він схопив Андрійка за плече.
— Назад! Бігом за сарай! І ви, скоріше!
Хлопці відскочили від отвору. Кількома рухами Бальбінський відчинив його ще більше. Потім і сам упав на живіт.
— Климчак! — прошепотів. — Тривогу!
Високий цивільний витягнув з кишені свисток. Пролунав різкий свист.
А Бальбінський підповз до отвору і крикнув:
— Вилазьте! Спочатку викиньте зброю! Опір зайвий! Даю п'ять хвилин!
Він відповз назад, озирнувся, побачив, що хлопці виглядають з-за рогу, і погрозив їм кулаком.
Чорна діра в землі мовчала. Обоє цивільних витягли пістолети. Подсядло оглянувся і виламав осику товщиною з людську руку.
— Три хвилини! — крикнув Бальбінський. — Насамперед викиньте зброю, тоді не будемо стріляти. Руки вгору і виходьте! Три хвилини!
Хлопці дивилися, перелякані й захоплені. Біля їх ніг лежала Суламіф.
— Ще хвилина! — крикнув Бальбінський знову. — За хвилину розпалимо вогнище. У вас немає ніяких шансів. Дим вас задушить!
Земля мовчала. Бальбінський озирнувся, трохи відповз і голосно почав командувати:
— Рузга! Давай гілки! Подсядло, Нарви трохи ялівцю. Климчак, соломи, соломи з грузовика. В каністру бензину, миттю!
Здісь подивився навколо і побачив на подвір'ї кілька сухих соснових гілок. Хлопці одразу підтягнули їх до Бальбінського.
— Швидше! Климчак, ще більше! — гукнув він до них, але рукою і очима наказував їм: геть!
За хвилину на отворі вже лежали гілки.
— Підпалюємо! — попередив Бальбінський. — Климчак, де бензин?
Потім, не чекаючи бензину (бо його й не було), він запалив звичайний сірник і підніс до рудої соснової китиці. Жовті, майже непомітні іскорки цілим снопом побігли вверх, і перша смуга голубуватого диму охопила вогнище.
Тоді з-під нього, з глибини, почувся придушений крик.