— Але як ви так добре розрізняєте їх! — промурмотів Андрійко, маючи досить низьке бажання здобути її прихильність лестощами.
— Як? — не зрозуміла жінка. — Ах, це дуже просто!
— Вони ж, як дві краплі води… Всі рудо-сірі…
— На вигляд — так. Але за характером — зовсім різні. Хуліган добродушний. А Гультяй такий легковажний, сьогодні в нього в голові одне, завтра інше…
Андрійко навіть вилупив очі і роззявив рота. Він подумав: глузує над ним пані Франковякова.
— Я не раз казала синові, — розповідала вона, — з людьми легше, ніж з собаками, люди не помітять твоєї злості або обману. А собака все відчуває, особливо несправедливість.
Жінка взяла корзини з зіллям, Андрійко ввічливо хотів їй допомогти, та вона не дозволила.
— Ви ще такий… — обірвала вона. — Міська людина.
Вони зайшли на подвір'я. Капловухий спанієль знову сидів біля воріт.
— Ось цього, — показала на собаку Франковякова, — стережіться. Ті, — махнула рукою, — завзяті, гарячі, але золоті серця. А ця Суламіф!..
— Не може бути! — здивувався Андрійко. — Така спокійна, така мала! Що вона може зробити?
— Різне, — загадково сказала Франковякова. — А до човна прямо, стежкою вниз. Та он чути, як ваші товариші… — обірвала вона і, оточена галасливою птицею, увійшла в сінці.
Андрійко пішов між двома парканами до трухлявої хвіртки. Крутий схил, зарослий старими дубами і ліщиною. Звивиста стежка вела вниз. Справді, знайти товаришів було не важко.
— Недотепа ти! — галасував Войтек, явно надміру роздратований.
— Сам ти недотепа! — розсудливо відповів Едик. — І він, він теж недотепа! Я казав йому, казав, щоб вивчив, так же? Ну й що?..
Іскорка особливого задоволення промайнула в свідомості Андрійка. Очевидно, Здісь, як завжди, не виконав завдання. А от він, Андрійко, визубрив свою теоретичну частину напам'ять!
Він пішов крутою стежкою. Три кроки, два кущі — і поворот. Андрійко раптом зупинився. Поворот, кущі закінчилися, і…
Перед хлопцем розкинулось озеро — довге, не дуже широке, немов величезна, повільна річка. Протилежний берег був недалеко; рівний сосновий ліс покривав його рівномірною зеленою масою, підкресленою внизу червоними стовбурами. Праворуч озеро зникало вдалині, виступи лісу бігли один за одним; голубі, затуманені, вони здавалися не набагато темнішими і виразнішими від величезного літнього неба, що нависало над ними.
Андрійко кілька разів мимоволі зітхнув. Він стояв хвилину, нічого не чуючи. Потім подивився ближче.
Понад берегом — стіна голубувато-зеленого очерету. Невелика бухточка. Яхта заповнювала її майже до берегів.
«Яка велич! — подумав Андрійко. — Це ж справжнє океанське судно! Як ми оправимося з ним?»
Видно було, що на «океанському судні» справи погані. Коли прийшов Андрійко, хлопці стояли біля входу до кабіни, вимахуючи кулаками під носом один в одного.
— Треба бути останнім роззявою! — кричав Войтек.
— Сам роззява, сам роззява! — Едик обрав собі цей спосіб захисту.
— Хлопці! — крикнув Андрійко. — Що трапилося? Вас чути в Бєлостоці!
— Його спитай! — крикнув Войтек.
— Ні, його! — Едик націлився у Здіслава.
— Чого ти чіпляєшся до мене, я своє зробив.
— Аякже, зробив!.. Потримався за щоглу!
— Ти й цього не зробив, організатор!
— Чекайте, чекайте, може, наш професор… — Войтек відштовхнув обох. — Ну, Андрійку, давай свою теоретичну частину!
Андрійко досить весело заліз у човен. Хлопець відчував велику перевагу над товаришами: адже він чудово все визубрив!
— Ти вивчив? — підозріливо прокоментував його посмішку Едик. — Ну, так валяй.
— Що вам треба? Типи парусів? Вектори? Троянду вітрів?
— Давай по черзі. Все одно.
— Парусні судна, — забубонів Андрійко, — поділяються на латинські, гафельні, типу Марконі…
Войтек кивнув головою, і Андрійко сприйняв це як заохочення. Він з захопленням вів далі:
— Румбів налічується тридцять два. Норд, Норд тен Ост, Норд-Норд-Ост, Норд-Ост тен Норд, Норд-Ост…
— Дивіться, яка велич думки! Міністерська голова! Стільки визубрити!
— Це ж дуже просто, — скромно посміхнувся Андрійко. — Досить тільки запам'ятати загальну схему. Розумієш, кожен другий румб має приставку «тен», а це по-голландськи означає «на», тобто, «Норд тен Ост» означає «Північ на Схід»… і так далі.
Войтек уже не тільки хитав головою, але й цмокав від захоплення. Андрійко розтанув.
— Може, ще щось? Може, про вектори? Розумієте, судно найкраще рухається тоді, коли площина паруса встановлена на лінії, яка ділить на дві частини кут між напрямком ходу і напрямком вітру…