Микола Сенченко
Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна
Замість вступу
Більшість народів України зберігає свої традиції, свою релігію, культуру, менталітет. Приміром, євреї проводять свої заходи і святкують свої свята. Мають свої театри, синагоги, школи, спортивні зали — тільки для євреїв. Татари регулярно проводять своє свято Сабантуй. І так більшість народів і народностей. Мусульмани і буддисти, скажімо, добиваються дозволу відкрити свої мечеті і храми на території нашої країни. І це добре, що люди підтримують свої традиції, не забувають законів своїх пращурів. Ті ж таки малі народи намагаються зберегти чистоту своєї нації, одружуючись із жінками своєї нації.
Немає жодного українця, який би звинувачував інші народи в тому, що вони намагаються зберегти чистоту своєї нації, своєї крові. Та варто самим українцям повести мову про українців, про чистоту своєї нації і крові, про свою прадавню віру, про український уряд і українську Верховну Раду, умить здіймається ґвалт: націоналісти, антисеміти, і ще дошкульніше — нашисти, тобто фашисти. Чого б то? Чому українці не можуть обстоювати право мати в паспортах графу «національність» та вимагати створення українського уряду, парламенту, зрештою, право мати українського прем'єр-міністра? Варто комусь лиш обмовитися про таку необхідність, відразу логічні докази заглушуються виттям про націоналізм або ж навіть шовінізм українців. А як же бути з «націоналізмом» і «шовінізмом» інших? Не логічно. Купи не тримається. Сьогодні найнезахищеніший — саме український народ. Бібліотеки, архіви, музеї — знищуються. Не виділяються кошти на придбання книг, на утримання обслуговуючого персоналу, на ремонт і охорону приміщень. Більшість українців глибоко впевнені, що цього б не було, якби в уряді і Верховній Раді України домінували УКРАЇНЦІ!
На жаль, це не так! Багато років проти українського народу ведеться інформаційно-психологічна війна. Ця війна сьогодні розглядається Заходом як ефективний і універсальний засіб досягнення зовнішньополітичних цілей.
У таких умовах інформаційно-психологічна безпека є найважливішим критерієм оцінки системи соціальних, духовних, політичних відносин сучасного суспільства в інформаційно-психологічній сфері. Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки є пріоритетним напрямом державної інформаційної політики. Нерозуміння цього веде до інформаційного неоколоніалізму, що й спостерігаємо нині на території України. Руський геній Ф. Достоєвський наголошував, що чим багатша духовно нація, тим вона й матеріально багатша, і що нації повинні жити справжнім життям, а не бути «гальванізованим трупом в руках жидів і біржовиків». Багато дечого передбачав пророк. На його думку, мине століття чи, може, більше, і брати-слов'яни «будуть підлещуватися до європейських держав, будуть зводити наклеп на Росію, поширюватимуть плітки про неї й інтригуватимуть проти неї… Особливо приємно буде для звільнених слов'ян висловлюватися й волати на увесь світ, що вони племена освічені, здатні до найвищої європейської культури, тоді як Росія — країна варварська, похмурий північний колос, навіть не чисто слов'янської крові, гонитель і ненависник європейської цивілізації…».
Усе справдилося. Та й не могло бути інакше, тому що у час найбільшої небезпеки для кожної нації завжди з'являються люди, які на надтонкому рівні свідомості відчувають небезпеку і намагаються попередити про неї свій народ. Українська нація не є винятком з цього правила, і серед нас є такі люди. Найвпливовіші серед них сьогодні: народні депутати України поет Борис Олійник, Юрій Кармазін, Валентина Семенюк і Герой України Левко Лук'яненко, президент Міжрегіональної Академії управління персоналом Георгій Щокін, голова Харківської релігійної общини Едуард Ходос та інші.
Вороги намагаються нейтралізувати цих людей і навіть знищити, про що свідчать численні спроби замаху на життя Едуарда Ходоса, побиття минулого року Георгія Щокіна, якого тільки випадок врятував від трагічного фіналу, незрозумілі проблеми зі здоров'ям і декотрих інших патріотів України. Все це свідчить про те, що Четверта світова війна, яка триває у всьому світі, не оминула й нашу країну і ведеться не тільки з використанням інформаційної і матеріальної зброї, а й за допомогою терору.
Нічого не навчило нас життя.
Згадаймо, що в революційні часи на початку минулого століття для завоювання життєвого простору використовувалися сіоністські сили й ресурси. У 1900–1902 роках у США отримали підготовку 10 000 осіб, здебільшого євреїв — вихідців із Росії. Їхнім завданням було: отримати професійну підготовку і зі зброєю повернутися до Росії для терору і знищення імперії. Більшу частину коштів на ці цілі виділив єврейський мільйонер і сіоніст Яков Шіфф та інші банкіри США. Саме вони й фінансували революцію в Росії 1905 року і війну Японії з Росією. А ось ще одне свідчення відомого німецького дослідника Яна ван Хельзінга: «В 1916 р. на зустрічі «Бней-Бріт»… Якоба Шіффа, президента «Кхун Лоеб & К°» вибрано головою революційного «Сіоністського руху в Росії». Зрозуміло, хто стояв біля джерел і фінансував цю гидоту проти народів Росії, названу «великою пролетарською революцією». Нині використовується інша зброя — інформаційно-психологічна (згадайте, в чиїх руках телебачення), але наслідки її дії — аналогічні.
Революції в Російській імперії закінчилися для українського народу голодоморами, знищенням інтелігенції (а в подальшому й промисловості) та тотальним пограбуванням українського населення. Якими єзуїтськими і підлими видаються вимоги єврейських емісарів про повернення майна єврейським общинам, коли вже навіть школярам відомо, що революція робилася руками єврейських комісарів.
Проте випробування ще не закінчилися. Кожен українець повинен зрозуміти, що нам сьогодні загрожує знищення і рабство. І це не істерія, це реалії сьогоднішнього життя нашої держави. Якщо хтось ще не розуміє цього й не знає, що треба робити, то, прочитавши цю працю, зможе визначитися зі своєю життєвою позицією. Слід пам'ятати, що справу нині вирішують не емоції, не категоризм, а вміння напружено, цілеспрямовано і наполегливо займатися самоорганізацією і щоденною роз'яснювальною роботою. Ця діяльність, на відміну від дій в бойових умовах, вимагає від кожного ентузіаста якостей викладача, пропагандиста і патріота. Запитайте себе, чи вам це під силу.
Четверта світова війна
На нашій планеті триває Четверта світова війна. Це війна нового типу, та, на превеликий жаль, для переважної більшості людей факт війни не є очевидним. Люди звикли до традиційної класичної війни, війни зі звичайною зброєю, яку нинішні фахівці зараховують до зброї найнижчого пріоритету. Для більшості населення війна — це коли свистять кулі, вибухають бомби й снаряди, коли видно ворога. Особливість сучасної війни в тому, що більшість людей не відчувають воєнних дій, не здогадуються, що вона перманентна і відбувається щоденно, щогодини і щохвилини. Вона невидима і її бойові дії відчуває тільки та частина людства, яка добре поінформована. Сучасна війна має три театри воєнних дій: геополітичний або фізичний, інформаційний чи психологічний, духовний або цивілізаційний.
Різні театри воєнних дій характеризуються різними видами зброї, технологіями, способами ведення війни, сприйняттям і різним ставленням до них. Усі три театри воєнних дій між собою пов'язані, а їхнє об'єднання і становить Четверту світову війну. Війна не обов'язково передбачає застосування збройного насильства у різноманітних формах. Головне у війні не засоби, а цілі.
Пограбувавши до нитки під час «холодної війни» африканський світ, західна демонічна цивілізація гарячково шукала нові жертви. Фінансовий молох, в основі якого виробництво паперового долара, постійно повинен розширятися. Якщо б не було жертв у вигляді країн соціалістичного табору, цьому долару довелося б зайнятися самоїдством. Тож, перемігши СРСР, він перейшов до другої стадії розв’язання проблеми, яка має назву «зачистка захоплених територій».
Згідно з роздумами видатного руського філософа і письменника О. Зінов'єва, у переможця є тільки один спосіб убезпечити себе — фізично знищити носіїв альтернативної ідеї чи створити для них такі умови, за яких вони вимиратимуть.