Найдавнішою зброєю геноциду є алкоголь і наркотики. її застосовували в Америці колонізатори для знищення індійців, які тепер живуть у власній країні в резерваціях. Інформаційно-економічний геноцид, із застосуванням телебачення та інших видових засобів передачі інформації, полягає в пропаганді «культури» і «цивілізованості життя» кожної сім'ї за певними стандартами, з одного боку, і у створенні певних економічних умов, за яких ці стандарти виявляються недосяжними для більшості членів суспільства, з іншого. В цьому випадку молоді люди постають перед простим вибором: або хороше життя без сім'ї (вільний секс, культурний відпочинок, вибір будь-яких умов праці, хороші прибутки) чи створення сім'ї і виховання дітей з труднощами в житті. І дуже часто молодь обирає перший шлях. Тому при вмілому використанні З МІ і створенні відповідних соціальних умов в державі можна досягти вражаючих результатів зниження чисельності населення, руйнуючи цінність сім'ї як основи кожного суспільства. Ця форма геноциду є лише проявом відомого положення «демократичного суспільства» — примату прав людини над правами держави.
Інформаційний геноцид проявляється і в умілому використанні ЗМІ. Впливаючи на психіку, можна псувати настрій і тим самим спричиняти погіршення стану здоров'я людини. Наукові розробки психологів доводять, що людина повинна отримувати 35 % позитивних емоцій, 5 % — негативних і 60 % — нейтральних. Порушення цього співвідношення призводить до хвороби індивідуума і навіть до його смерті. Проведений Книжковою палатою України ім. І. Федорова аналіз 20 українських газет показав, що вся газетна інформація розподіляється таким чином: нейтральна — 53 %, негативна — 27 %, збалансована — 13 %, позитивна — 7 %. Такий розподіл інформації викликає у нормальних людей негативні емоції, що руйнують психіку, спричиняють скорочення тривалості життя.
Матеріали про успіхи в українській політичній, економічній, соціальній, культурній, науковій сферах, про загальнолюдські цінності, захист прав людини, свободу особистості не часто з'являються на сторінках газет. Фахівцями досліджено, що це близько 7 % усієї газетної інформації.
Маючи такі цифри, чи можна говорити про здорове суспільство?
Це та зброя, якою велися війни раніше і якою сьогодні ведуть війну США в Іраку й інших країнах світу.
Постає питання, а як залаштунковим правителям вдається, використовуючи ідеологію духовного сіонізм), керувати такими глобальними процесами? Все дуже просто, якщо в країні існує сіоністська «п'ята колона». Сіоністські організації в кожній країні світу поділяється на три групи. Спочатку це окремі помічники, які. є добровільними помічниками Моссаду. їх називають «сайанім» чи «сайани». Вони не отримують грошей за свою роботу, щоб їх не звинуватили в тому, що вони є платними агентами. Потім іде велике проізраїльське лоббі. Воно повинне мобілізувати всю єврейську общину для виконання поставлених Моссадом завдань. Це легко зробити, якщо дослухатися думок Рабіновича, лідера Єврейської общини України, який пише: «Усім зрозуміло, що євреї в діаспорі володіють, якщо можна так висловитися, подвійним внутрішнім громадянством. Вони лояльні до країни, в якій живуть і працюють, і в той же час їхні серця завжди належать Ізраїлю». (Цитую за книжкою Е. Ходоса «Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад». В третю групу входить орден «Бней — Бріт» (Сини Заповіту), члени якого вступають в дружні стосунки з неєвреями, а усіх тих, кого не вдається перетягти на свій бік, таврують як антисемітів. З такою триступеневою тактикою в усіх країнах сіоністи досягають успіху.
Ведучи Четверту світову війну, світові залаштунки починають другий етап — заміну національних «еліт» інтернаціональними. На цьому етапі інтернаціональність банків і грошей, закордонні вклади «еліт» виділили нову «еліту» інтернаціоналістів. А еліта із сфери матеріального виробництва, науки і освіти значною мірою є національною. Тому й націоналістичні партії фінансувались і фінансуються національною елітою. Боротьба між цими елітами велася й ведеться нині в багатьох країнах. Тому найважливішим питанням в умовах сучасної війни є формування національних залаштунків — національної еліти для управління українською державою.
Рушійні сили агресорів у громадянській інформаційній війні
Інформаційні війни в сучасних умовах ведуться не державами, а численними некомерційними, суспільними організаціями — фондами, центрами, інститутами, лігами тощо, що формуються державою-агресором, яка веде війну. Створюється ціла мережа організацій, що пронизують усю суспільну тканину й непомітно скеровують її у потрібному напрямі. Боротися проти таких організацій старими методами чи організаціями, що побудовані за ієрархічним принципом, неможливо. Перед такими мережевими структурами нічого не може вдіяти і держава. В період з 1985 року і до 1991 року в нашій країні під лозунгами перебудови і гласності були розгорнуті саме такі мережеві структури, що й забезпечили розвал Радянського Союзу. Цим структурам не змогли протидіяти ні Комітет державної безпеки, ні численні партійні організації, ні збройні сили СРСР.
США і їхні західні партнери створили плацдарми всередині українського суспільства. Окопалися, закріпилися, захопили більшість ЗМІ, особливо канали телебачення, вербують місцеве населення, роблять провокаційні заяви. Такими плацдармами є різноманітні західні фонди та інститути, як правило, «неурядові» і «незалежні» за назвами, які оселилися на території України. Проте всі вони або прямо зв'язані з урядовими структурами і спецслужбами, або з латентними структурами, що формують світову політику.
Нині тільки на території Сполучених Штатів Америки існує близько сорока тисяч фондів, що не обкладаються податками, більшість з яких не утаємничує своїх глобальних планів. Ще майже стільки ж організацій сприяють планам таємних товариств у питаннях глобалізації й централізації уряду. Всі ці організації певним чином пов'язані з Орденом «Череп і кістки», Радою з міжнародних відносин (РМВ), Тристоронньою комісією, Орденом ілюмінатів та іншими латентними структурами світової політики. Серед них: Агентство міжнародного розвитку, Американський союз за громадянські свободи, Американська рада расових відносин, Американський інститут преси, Асоціація гуманістичної психології, Інститут Аспена, Центр демократичних інститутів, Фонд Форда, Фабіанське товариство, Фонд національного прогресу, Національна рада церков, Фонд нового світу, Група Мільнера, Інститут корпорації РЕНД, Стаффордський науково-дослідний інститут, Інститут людських відносин Тавісток, Інститут політичних досліджень і чимало інших.