Річард і Келен йшли позаду Чандалена і Кари, які захоплено показували один одному свою зброю і говорили про рани. На Кару справили враження його знання.
— Чандален, — запитала Келен, — що у вас відбувається? З якого приводу бенкет?
Він подивився на неї як на божевільну.
— Це весільний бенкет. З приводу вашого весілля. Келен і Річард перезирнулися.
— Але звідки ж ви знали, що ми приїдемо на весілля?
Чандален знизав плечима.
— Птахолов сказав.
Коли вони увійшли в село, їх оточила юрба людей, спраглих обмінятися з ними привітанням. Савідлін ляснув Річарда по спині, а його дружина, Везелен, по черзі обняла й розцілувала їх з Келен. Їх син, Сіддін, чіплявся за ногу Келен і щось лопотів на своїй мові. Річард і Кара не розуміли жодного слова; в Племені Тіни тільки Чандален говорив на їх мові.
— Ми приїхали, щоб зіграти весілля, — сказала Келен, звертаючись до Везелен. — Я привезла те гарне плаття, яке ти для мене пошила. Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що я просила тебе стояти поруч зі мною?
Везелен засяяла.
— Я пам'ятаю.
Келен побачила людину з довгим срібним волоссям, одягнуту в штани з оленячої шкіри і таку ж куртку. Вона нахилилася до Кари:
— Це їхній вождь.
Птахолов вітав їх легкими ударами, як почесних гостей, а потім по-батьківськи обійняв Келен.
— Лихоманка пройшла. Дух нашого предка, повинно бути, допоміг тобі. — Келен кивнула. — Я радий, що ти вдома. Із задоволенням повінчаю вас з Річардом. Все вже готове.
— Що він сказав? — Запитав Річард.
— Все готово до нашої весілля. Річард насупився.
— Мені не по собі, коли люди знають те, що ми їм не говорили.
— Річард-з-характером незадоволений? Йому не подобаються наші приготування?
— Ні, не в цьому справа, — сказала Келен. — Все чудово. Просто ми не можемо зрозуміти, як ви здогадалися, що ми приїдемо саме сьогодні. Ще позавчора ми самі про це не знали.
Птахолов показав у бік помосту, укритого навісом.
— Той чоловік нам сказав.
— Справді? — Перепитав Річард, коли Келен перевела, і спохмурнів ще більше. — Що ж, я думаю, треба поглянути на людину, яка, здається, знає про нас більше, ніж ми самі.
Повертаючись, Келен помітила, що Птахолов чухає щоку, щоб приховати посмішку.
Вони проштовхався крізь натовп танцюристів і музикантів, дітей і дорослих.
Жінки розносили кошики з їжею і страви з коржами з тави. Найважче доводилося Карі, яка дуже нервувала при вигляді такої кількості людей, що говорять на незнайомій мові. Вона не брала в руку ейдж, але було видно, що зробить це, якщо хто-небудь хоча б випадково наступить їй на ногу.
Вийшовши до помосту для старійшин і почесних гостей, Річард і Келен застигли.
— Зедд, — прошепотів Річард.
Це був дійсно він, одягнений в розкішний чорно-фіолетовий балахон.
Його сиве волосся було, як завжди, скуйовджене. Перед ним товпилися дівчата зі стравами і кошиками, і Зедд прискіпливо вибирав собі страви. Поруч з ним, схрестивши ноги, сиділа низенька жінка в темному платті і плащі.
— Зедд! — Річард скочив на узвишшя. Зедд посміхнувся і помахав йому.
— А, ось ти де, мій хлопчику.
— Ти живий! Я знав, що ти живий!
— Ну звичайно. З чого б…
Не встиг він договорити, як Річард з такою силою згріб його в оберемок, що ледь не задушив. Зедд забарабанив кулаками по плечах Річарда.
— Річард! — Пищав він. — Прокляття, Річард! Ти ж мене розчавиш! Відпусти негайно!
Річард відпустив його, але лише для того, щоб Зедда тут же схопила Келен.
— Річард говорив, що ти живий, а я не вірила! Жінка поряд з Зеддом встала.
— Рада бачити тебе, Річард.
— Енн? Ви теж живі! Вона посміхнулася.
— Ну, вже ніяк не завдяки твоєму дурному дідові. — Вона проникливо подивилася на Келен. — А це, я не сумніваюся, сама Мати-сповідниця.
Річард обійняв Енн. Зедд, дивлячись на них, жував шматок рисового пирога.
Річард виштовхнув вперед Кару, але вона заговорила раніше, ніж він:
— Я — охоронець Магістра Рала. — Річард подивився їй в очі.
— Це Кара, і вона більше, ніж охоронець. Вона наш друг. Кара, це мій дідусь, Зедд, і Аннеліна Алдуррен, аббатиса сестер Світла.
— Колишня аббатиса, — сказала Енн. — Рада познайомитись з другом Річарда.
Річард знову обернувся до Зедда:
— Ніяк не думав, що зустріну вас тут. Ось вже сюрприз так сюрприз. Але звідки ти дізнався, що ми сьогодні приїдемо сюди?
— Прочитав, — відповів Зедд з набитим ротом. — Там було про це написано, — Написано? Де?