Звичайні житлові блоки розділені на два приміщення; в одному (Tagesraum) живе староста бараку зі своїми друзями: там є довгий стіл, стільці, лавки; всюди розкидано багато чудернацьких барвистих предметів — фотографії, вирізки з журналів, малюнки, штучні квіти, всілякі дрібнички; на стінах — написи великими літерами, прислів’я та віршики, що прославляють порядок, дисципліну, гігієну; у кутку — скляна шафа, де Blockfrisör (приписаний до блоку цирульник) тримає своє приладдя і де зберігаються черпаки для роздачі баланди та два гумові кийки, один твердий, а другий порожній всередині, для підтримання цієї самої дисципліни. Друге приміщення призначене для спання; тут є тільки сто сорок вісім нар у три яруси, розташованих густо, мов стільники у вулику, щоб без залишку використати весь об’єм приміщення, аж до стелі, і їх розділяють три проходи; тут живуть звичайні гефтлінги, числом двісті-двісті п’ятдесят на барак, а значить на багатьох нарах сплять по двоє; нари ці складаються з незакріплених дерев’яних дощок, кожна з яких вкрита тонким сінником та двома ковдрами. Проходи між нарами такі вузькі, що ледве можна пройти двом; загальна поверхня підлоги така невелика, що мешканці того самого блоку не можуть перебувати там всі одночасно, якщо принаймні половина не лежить на нарах. Звідси заборона входити у блок, до якого не належиш.
Посередині концтабору розташований табірний майдан — аппельпляц — широченна площа для перекликів, де вранці збирають усіх, щоб розділити на робочі команди, а ввечері — щоб порахувати. Перед аппельпляцом розташований газон з акуратно підстриженою травою, де за потреби ставлять шибеницю.
Ми досить швидко зрозуміли, що мешканці концтабору розділені на три категорії: карні злочинці, політичні та євреї. Усі в смугастому одязі, усі належать до гефтлінгів, але злочинці біля пришитого до куртки номера мають зелений трикутник, політичні — червоний, а євреї, яких переважна більшість, мають єврейську зірку, червону і жовту. Є й есесівці, але їх мало і вони перебувають переважно за межами табору, тут їх видно лише зрідка; нашими реальними хазяями є зелені трикутники, які мають над нами всю владу, а ще приналежні до інших категорій, які погоджуються допомагати їм — і таких немало.
І ще одного ми тут навчилися — більш чи менш швидко, залежно від вдачі кожного: відповідати «Jawohl»[8], ніколи нічого не питати, завжди вдавати, що зрозумів. Ми навчились цінувати їжу; тепер ми теж ретельно вишкрібаємо дно казанка, поївши, і тримаємо його під підборіддям, коли їмо хліб, щоб не погубити крихт. Тепер ми теж знаємо, що це не все одно — дістати черпак баланди з поверхні чи з дна бачка, і вже можемо прикинути, судячи з ємності різних бачків, куди вигідніше ставати в чергу по юшку.
Ми навчилися, що все може знадобитися: залізний дріт, щоб скріпити собі черевики, ганчірки, щоб зробити собі онучі, папір, щоб утеплити собі, хоч це й не дозволено, куртку від холоду. З другого боку, ми зрозуміли, що у нас можуть вкрасти будь-що, а навіть точно вкрадуть, якщо тільки послабити увагу, і щоб уникнути цього, нам довелося опанувати мистецтво спати, поклавши голову на загорнене в куртку все наше добро, від казанка до черевиків.
Ми вже великою мірою знаємо правила концтабору, які є неймовірно складними. Заборон тут без ліку: заборонено наближатися менш як за два метри до колючого дроту; спати в куртці або без трусів, або в шапці; користуватися певними вмивальнями або нужниками, які є nur für Kapo або nur für Reichsdeutsche[9]; не йти в душ у призначені дні і йти в душ в інші дні; виходити з бараку в незастебнутій куртці або з піднятим коміром; запихати собі під одяг для утеплення папір або солому; вмиватися, не роздягнувшись до пояса.
Безконечними і безглуздими є ритуали, які треба виконувати: щоранку треба застеляти «ліжко», щоб воно було досконало рівне і гладке; намазувати огидні, заболочені дерев’яні шкарбани призначеним для цього шмаровидлом, зішкрябувати з одягу плями від болота (натомість плями від фарби, мастила та іржі дозволені); ввечері треба пройти перевірку на вошивість і на те, чи помиті ноги; у суботу необхідно поголити обличчя і голову, полатати самому або дати полатати порваний одяг; у неділю пройти загальну перевірку на коросту і контроль наявності ґудзиків на куртці, яких має бути п’ять.