Надворі від морозу тріщали віти, і зорі на небі здавалися кристалами льоду.
Вдень у вівторок
Коли Тентен розбудив Андре Ведріна о восьмій годині ранку, той засипав його гарячими подяками:
— Спасибі, Тентен! Спасибі, старий… Дуже вдячний тобі.
Тентен приголомшено вирячився на нього.
— Тобі щось недобре, хлопче?
— Та ні, навпаки, добре. Почуваю себе чудово… принаймні тепер. І все завдяки тобі. Ось тому і дякую.
— О господи!..
— Так, так, ти врятував мене від поганого вчинку.
Після цього Тентен остаточно занепокоївся і схилився над ліжком друга:
— Послухай, Деде…
— Ні, це ти мене послухай. Уяви, старий, я літав на крилах мрій. Я бачив уві сні те дівчисько, Анрієт. Ми опинилися на сцені міської опери голяком; ну, голісінькі, як гвіздок, обоє. Бачу, аж у неї величезні груди в солідному чорному бюстгальтері. Вона мені й каже: я навмисне взяла такі груди, щоб краще співалось; ти розумієш, каже таким басом…
— Що й казати, видовище препогане, — розгублено погодився Тентен.
— Слухай, що було далі. Ну, я до неї потихеньку підкотився… Аж поки не надокучило. А тут якраз почали піднімати завісу, так що в мене й часу не було спитати, як їй все це подобається. Ти вчасно мене розбудив і врятував з цієї пастки.
Він голосно розсміявся, а за ним і Тентен.
— Ох і хитрун ти! Порося зарозуміле! — вигукнув нарешті Тентен, — Однак, тобі пощастило. От коли мені сниться мишка, то обов’язково вона сниться й Марінетті. А взагалі, нам обом сняться малюки…
Через десять хвилин вони снідали в маленькій чепурній кухні.
Андре Ведрін думав про Анрієт. Все-таки він її дуже кохав, цю мишку.
— Добридень. Ламбертене!
— Привіт, Мато… Ніяк не можу звикнути до цих воєнних прізвиськ. Кому вони потрібні?
— Нікому, крім чотирьох людей, що знають наші справжні прізвища. Решта товаришів їх не знає. А в разі, коли ці прізвиська випадково почують типи з гестапо, для них вони будуть пустим звуком. Тоді як Ведрін, Перрішон чи Боннетен — це ти і я.
Альбер Перрішон, маленький непоказний чоловічок, нагадував трохи П’єра Ларкея. Таке ж високе чоло, ріденьке волосся на скронях, борідка і трохи тремтячий голос. Він був значно молодший, ніж здавався на вигляд. В минулому викладач історії, позбавлений посади вішистами, а тепер — завідуючий страховою конторою, Антуан Боннетен. Мало хто знав, що під вивіскою страхової контори існує підпільна розвідувальна і диверсійна група F. Т. P. F.[5] Андре Ведрін був найближчим помічником Боннетена, а в кав’ярні «Король вина» переховували зброю та обмінювалися інформацією.
Він мовчки оглянув Андре Ведріна і провадив далі:
— В Ліон поїде інший. А для тебе туї є одне завдання. Серйозне. Ти вже, звичайно, знаєш, що вчора перед комендатурою стукнули німецького офіцера.
— Знаю.
— І що слідом за цим відбулася диявольська облава?
— Так.
— Кола, можливо, потрапив їм до рук і опинився серед заложників. Їх дванадцятеро — це точно відомо з ранкової газети.
— Хай йому чорт! Невже він теж ускочив? Кепсько!
— Куди вже гірше! Через це виникає багато ускладнень.
Андре Ведрін дуже любив Кола — худорлявого чоловіка, трохи ідеалістично настроєного, проте пристрасного і самовідданого. Трохи неврівноважений, звичайно, але людей треба брати такими, як вони є.
— Ти певен, що його заарештували?
— Ні, абсолютної впевненості, звичайно, нема. Але він перебував саме в тому кварталі, де проходила облава, він не з’явився на призначене зі мною побачення о пів на восьму, він не прийшов додому, а сьогодні вранці не вийшов на роботу. Я вже це перевірив.
— Де він легально працює?
Альбер Перрішон завагався.
— Інкасатором в Гідроелектричній компанії Оверня. Насправді ж був зв’язковим.
— Чи не міг він сам утнути таку штуку?
— Не виключено, що й так. Останнім часом він страшенно набридав мені своїми вимогами… Дайте йому, мовляв, інше завдання. Він хотів, щоб його включили до спеціальної групи… прагнув активних дій, так мені казав сам.
Андре Ведрін пригадав недавню суперечку з Кола.
— Правда, він вважає, що ми тільки марнуємо час. Для нього бути учасником Опору, це значить щодня вбивати одного боша.
Андре Ведрін добре пам’ятав ту сцену. Вони сиділи тоді в останньому залі кав'ярні за склянкою вина. Очі Кола, завжди такі ніжні, неспокійно і хижо блищали. Він весь час нервово стискав кулаки і ворушив пальцями, наче рак клішнею…
— Про що ти думаєш, Ламбертене? — запитав Перрішон.
5
F.Т.Р.F. — франтірери і французькі партизани. Нелегальна організація руху. Опору у Франції за часів німецької окупації.