— Хто там?
Молодий, жіночий голос. Він присунувся ближче до дверей і прошепотів:
— Пі ер два.
Двері одразу відчинили, і в той же час голос приглушено відповів:
— Крем свіжий.
Вражений, Андре Ведрін дивився на високу вродливу брюнетку, граціозну і трохи манірну, що стояла в дверях; йому здалося, ніби це з'явилася сама мадонна. Так він і застиг на сходовій площадці, неспроможний ні ворухнутися, ні вимовити бодай слово. Дівчина стояла перед ним у китайському шовковому халаті з химерними квітками, під ним вирізнялись красиві стрункі ноги. Вона була вражена не менше за Андре.
Нарешті вони отямилися від здивування і вигукнули водночас:
— Анрієт!
— П'єр!
В цю ж мить вони обоє подумали одне й те ж. Оце здорово! Оце сюрприз! Аж не віриться…
Вона втягла його в коридор. Він струсив сніг з голови, пальта і черевиків.
Квартира була маленька, із стандартними звичайними меблями, проте розставленими з смаком. Майстерня, вітальня, кухня і туалетна кімната. В майстерні стояв кравецький манекен, на швейній машинці лежали клапті тканини, котушки ниток і подушечка з голками.
Анрієт привела Ведріна до кімнати, і вони сіли на ліжко.
— Отже, Анрієт, ти також береш участь в Опорі?
— Так само, як і ти.
— Чому ти мені ніколи про це не казала?
— Мабуть, тому, чому й ти.
— Правильно, звичайно.
Посміхаючись, він подивився на неї:
— Знаєш, ніяк не отямлюсь… І в одній організації!
— Мабуть, що так…
Тривале мовчання порушила Анрієт:
— Як сталося, що…
Він продовжив її думку.
— Твого зв'язкового арештувало гестапо. Або, точніше, так гадають.
— Кепсько…
— Я зараз обходжу всіх його зв'язкових, щоб передати наказ: нехай тиждень не ночують вдома.
— Ти вже їх бачив?
— Так.
— Скільки ж їх?
— Іще двоє.
— Скажи мені, П'єр, ти ж відповідальна людина в організації: чи ти, бува, не її керівник?
— О, ні, ти просто збожеволіла, люба. Чого це раптом?
Вона підвелася з ліжка. її халат розкрився на грудях, і Андре Ведрін побачив маленькі перса; він знав добре, які вони ніжні й пружні. Гаряча хвиля бажання затопила його тіло, і він сп'янів од нього, немов од вина. Вона помітила це і теж спалахнула бажанням. Так ненажерливе полум'я з тріском охоплює сухе дерево.
Він підвівся, зробив крок до неї, але раптом рвучко повернувся на каблуках і попрямував до дверей. Напівдорозі він зупинився і глянув на неї:
— Треба чогось поїсти. Якщо я прийду надто пізно, хазяїн відмовиться мене обслуговувати, — промовив він глухо.
Вона погодилась.
— Ну що ж, іди.
— Цього вечора я вільний, що буває нечасто. Запрошую тебе. Разом повечеряємо, підемо в кіно. Згода?
— Звичайно.
— Чудово! Я скоро зайду до тебе.
— Добре, але не сюди. Мене тут більше не буде.
— Я теж так гадаю. Наказ є наказ. Для мене ти перш за все Анрієт Ленорман. І ти мешкаєш на вулиці Сен-Домінік, 45. Маючи дві адреси і два прізвища, тобі буде легше і безпечніше… Можеш у разі потреби швидко зникнути. Ну, щасти тобі, до вечора.
Вже стоячи на порозі, він стиснув її в обіймах і міцно поцілував; він відчув глибоку ніжність до неї, і в грудях потеплішало.
— Люба!
На вулиці йому схотілося повернутися нагору до неї і сказати, що він кохає її сильніше, ніж вона думає…
Почав накрапати дощ. Пронизливий вітер і холод підганяли перехожих, що поспішали додому. Кілька автомобілів, — закритих легкових лімузинів і грузовиків, — безупинно гули серед каші з води і снігу. З чорними газогенними колонками на дашку чи біля радіатора еони виглядали дивно і кумедно, наче вдосконалена модель грузовика Кюньйо. Першерони з попонами на широких спинах тягли неправдоподібно старі екіпажі, що, здавалося, відслужили своїм хазяям ще в минулому столітті. Сюди й туди сновигали велосипедисти.
Андре Ведрін прямував вулицею Одинадцятого листопада до невеликого дешевого пансіонату, де він останнім часом харчувався. Загублений у глибині майдану де Жод пансіонат цей вигідно відрізнявся від інших тим, що, по-перше, містився в людному кварталі, в центрі міста, де в разі потреби легко можна було загубитися серед натовпу. А, по-друге, серед тамтешніх клієнтів, дрібних службовців префектури і місцевого госпіталю — можна було почувати себе більш-менш безпечно. Крім того, у «затишний куточок» пансіонату частенько навідувались поліцейські чиновники.