Біля вхідних дверей подзвонили. Марі-Те підвелася.
— Напевне, батько.
Це й справді був він.
— Надворі лютий холод і краще не ходити без аусвайса. Скрізь повно патрулів, — сказав доктор.
Він навмисне промовив це голосно, щоб його почув Жюль Грак, який залишився сидіти у вітальні. Скинувши пальто, шарф і капелюх, доктор зайшов до кімнати.
— Запалення легенів, як я й думав. Але хлопець викрутиться, Він молодець.
Доктор мерзлякувато потирав руки.
— Я підігрію каву, — запропонувала Марі-Те.
— Будь ласка. Гадаю, що й ви, пане, вип'єте за компанію?
Жюль Грак відмовився.
— Мені не хотілося б зловживати…
— Та облиш, Кай, — пирснула Марі-Те. — Ти міг уже помітити, що лікарем бути вигідно! Добре заробляєш на прожиток, але, треба віддати належне, і працювати доводиться цілісінький день.
Вона взяла кофейник і пішла на кухню.
Доктор Буч одразу ж почав перервану раніше розмову, наче спеціально чекав, поки дочка вийде з кімнати.
— Бачите, мій друже, замах, про який ми балакали годину тому, спричинився до того, що весь квартал зараз у стані облоги, а тих нещасних людей відірвано від їхніх родин, і нікому нема діла, що з ними сталося.
Він змовк, хвилину уважно дивився на Жюля Грака і потім заговорив, обережно підбираючи слова:
— Ви її друг, і тому я хочу вас прохати, щоб ви поговорили з нею…
Він вказав пальцем на двері кухні, де Марі-Те брязкотіла посудом.
— …скажіть їй, що вона даремно захоплюється діями Опору… їй треба зайнятись чимсь іншим і не гратися в героїні.
Жюль Грак почервонів.
Ганс фон Шульц іще раз слухав «Валькірію». Він над усе полюбляв цю оперу, другу частину тетралогії «Кільце Нібелунгів». Чорна патефонна пластинка давала фон Шульцу несказанну насолоду; особливо хвилювала його третя сцена першої дії, де велична музика міцніла, наростала і ширилася. Він приготувався уважно слухати цю яскраву, бентежну мелодію. Він ясно уявляв собі сцену кохання між братом і сестрою, Зігліндою і Зігмундом. Музика Вагнера і справді допомагає зримо уявити дію. Хіба не виповнює її любовний запал, коли обоє коханців співають свій пристрасний дует?
А ось, зараз? Хіба хтиве збудження Зіглінди не досягає свого апогею і не викликає в її єстві щось жахливе і тваринне, коли наблизившись до свого брата і відкинувши волосся з чола, вона зачаровано прислухається до гарячого бігу крові в своїх жилах? Так, винятково сильна сцена, що надихає і вражає своїм любострастям, варварством і первісним дикунством.
Ганс фон Шульц надто багато випив протягом цього тривожного дня. «Зараз у моїх жилах струмить, мабуть, не кров Зіглінди, а коньяк», — подумав він.
В двері кабінету постукали.
— Увійдіть, — сухо сказав він, незадоволений, що його потривожили.
До кабінету зайшов Вернер і став біля дверей.
— Дуже прошу пробачити, що потурбував вас, мій полковнику, але…
Вернер почував себе кепсько, він вагався.
— Ну, то що там?!. — гаркнув фон Шульц. Затинаючись і ковтаючи слова, Вернер поспішив доповісти.
— Оце подзвонив інспектор Штауб з французької судової поліції, — ви знаєте, це один з тих, хто працює на нас. Ми його повідомили про зникнення на вокзалі офіцера вермахту і просили тримати нас у курсі всіх новин, які можуть нам допомогти натрапити на слід. Він гадає, що… Він дізнався, що один французький залізничник у ніч на понеділок став жертвою збройного нападу. У залізничника відібрали одяг, точніше, форму. Його скаргу принесла дружина, бо сам він лежить у гарячці. Прийшов додому напівголий. На щастя, він мешкав недалеко…
Ганс фон Шульц, що розлігся у фотелі, похмуро перепинив його:
— Прошу вас, Вернере, залишіть при собі ваші гуманістичні розумування і зайві подробиці.
— Слухаюсь, пане полковнику!
Вернер запнувся і зазирнув у папірець, який тримав у руці.
— Зовнішність нападника точно відома. Це високий, сильний чоловік, дуже худий, з білявою скуйовдженою бородою. Під час нападу він був одягнений в лахміття.
— Яка у нього зброя?
— Револьвер великого калібру.
— Не дуже точно! Француза того допитали?
— Так, прямо вдома, ці дані ми одержали від нього. Але це ще не все, пане полковнику. Французька поліція дізналася від одного з своїх інформаторів, — отут справа стає цікавою, — що на вулиці, в кварталі Фонжієв, якийсь залізничник украв хліб. Опис його зовнішності цілком збігається із описом нападника. Інспектор Штауб гадає, що може існувати зв’язок між…