— От з ним справа складніша. Батьки й досі нічого не знають про його долю.
Він замовк. Андре Ведрін розмірковував.
«Усе, що він мені розповів, звичайно, чиста правда. Ну, а втеча з гестапо? Хоча, чому б і ні? Адже мені теж пощастило втекти з Ліможської в'язниці. Поки що я їх залишу. А потім їх відправлять у перший же загін макі. Там їх раз чи два перевірять на якомусь завданні під таємним наглядом».
Він глянув на них. Вони спокійно стояли перед ним, двоє чоловіків у цій холодній і непривітній кімнаті з обшарпаними меблями, вицвілими шпалерами на стінах і облупленою стелею. Ну й діла! Обличчя чесні й відверті, і у вирлоокого, і у цього хлопця. І як люди вони, безумовно, теж чесні й хороші.
І все ж треба вжити всіх застережних заходів. Це дуже неприємно, але що вдієш. Інакше не можна, як сказав би Перрішон.
— Ви залишитесь тут до ранку. О дев’ятій годині приходьте до стоянки автобусів «Сітроен». Приїде наш чоловік, і ви сядете в машину. Якийсь час почекаєте, поки сформують загін макі, — ви будете в цьому загоні.
Кола аж підстрибнув. З радощів кадик йому випнувся і почав так пульсувати, що Андре Ведрін уже занепокоївся, чи не трісне шкіра на схудлій шиї.
— В макі!.. Організують макі? Я буду там теж?.. — белькотів Кола.
Ще трохи, і він би почав витанцьовувати, немовби йому пообіцяли вічне блаженство.
Нараз обличчя його стало серйозним, він пильно глянув в очі Андре Ведріну і суворо промовив:
— Нарешті я воюватиму!
Це прозвучало урочисто і від щирого серця.
— Я теж згоден воювати. Особливо після того, що я побачив у гестапо. Тільки…
Андре Ведрін зупинив юнака. В його голосі почулися дружні, майже ніжні ноти:
— А ваша родина?.. Не так просто воно робиться, мій хлопче. Дай мені свою адресу, я їх попереджу. Врешті, ти й сам можеш написати листа… Одружений?
— Одружений, уже три місяці. Вона живе разом з моїми батьками. Дружина все зрозуміє, вона в мене хороша.
«Ти диви, він одружений! Розумний; мабуть, працює десь на заводі. Приємний голос, теплий і густий».
Андре Ведрін поклав пістолет на нічний столик, написав ім’я та адресу, закарбував їх у пам'яті, і потім спалив папірець над полум'ям запальнички.
Він назвав їм пароль і додав:
— Завтра вранці заїдете і заберете з схованки автомат.
Андре вже взявся за ручку дверей, коли зупинився і спитав:
— А справді, як ви тягли з собою цю штуковину? — Він кивнув на автомат, що лежав на брудній ковдрі.
— А ми його розібрали, — спокійно відповів юнак.
Андре Ведрін сховав свою артилерію і вийшов. Він їм не сказав, що про всяк випадок спеціальна група охорони чергуватиме поблизу, коли завтра за ними прийде машина.
Сидячи на краєчку канапи, Марі-Те високо, аж до стегон підняла сукню і приміряла панчохи. На якусь мить вона замилувалася своїми стрункими ніжками, щільно обтягненими блискучим бронзовим шовком, і з задоволенням погладила їх. її стегна просто чудові. Вона провела кінчиками пальців по шкірі, там, де кінчались панчохи. Марі-Те відчула, як все її тіло напружилося, а грудям стало лоскітно від дотику в’язаної кофточки. їй раптом спало на думку: мабуть, чоловікам теж приємно торкнутися рукою її тіла там, де вона його щойно пестила. Серце її сповнилось щасливим смутком і радістю, а щоки аж запашіли. Марі-Те напівзаплющила очі, боязко відганяючи хвилюючі думки. Голосний окрик примусив її схопитися на ноги, ЇЇ зелені очі спалахнули гнівом. Чарівну хвилину було порушено.
— Гей, Марі-Те! — голосно покликав Жюль Грак внизу на сходах. — Ти все ще крутишся перед дзеркалом?
Вона зітхнула і озвалася:
— Зараз іду, а тобі що — терпець урвався?
— Ні, але ворушись, давай швидше.
Вранці він лишився у них і поснідав з доктором, а потім домовився піти з Марі-Те на прогулянку і зайти опісля в муніципальну бібліотеку.
Жюль дивився, як вона обережно йде вниз дерев'яними сходами, цокаючи тонкими високими каблучками; помітивши, що він дивиться на її ноги, Марі-Те удала, ніби нічого не бачить.
— Ну ось, я вже готова.
В її голосі звучало хвилювання, коли вона, уникаючи погляду Жюля, промовила це.
Він допоміг їй одягти хутряну шубку, і вони вийшли на вулицю. Жюль перший порушив мовчання:
— Марі-Те, знаєш, я вже вирішив.
— О! Цікаво.
— Так, я хочу одверто поговорити з твоїм батьком і розповісти про твою приналежність до Опору, про те, що ми розраховуємо використати для своїх цілей його будинок…
Він зупинив ЇЇ рухом руки.
— Учора ввечері батько просив переконати тебе, що, виправдовуючи насильницькі дії французьких патріотів, ти помиляєшся… Мені стало соромно…