Бармен одразу сховався під прилавок і заклопотано почав там щось шукати. Гарсон миттю підвівся і, забувши навіть обтрусити штани, старанно взявся витирати столи, а двоє відвідувачів раптом на очах наче зменшились у розмірах.
«А він, здається, не бреше, цей волоцюга! Чи, врешті, той, хто удає волоцюгу».
Лише третій клієнт сидів собі байдуже.
Жежен і далі грав свою роль. Він стиснув рукою люльку в кишені куртки і демонстративно випнув мундштук крізь тканину, — немовби дуло пістолета.
Це одразу справило ефект. В барі наче не стало повітря, на кілька секунд запала така мертва тиша, що чути було тільки цокіт маятника стінного годинника, і всім здалося, що цокіт стає чимраз голоснішим, як це буває в німому фільмі, коли музика наперед віщує якусь драматичну подію.
Жежен відгукнувся в телефон і сказав:
— Алло! Я телефоную з приводу отого росіянина…
Атмосфера страху трохи розрядилася. Вона поступилася місцем цікавості і полегшенню.
Жежен вів далі:
— Росіянин Ворогін, якого ви розшукуєте, зараз знаходиться в магазині, в Галері де Жод… Кажу ж вам, що я абсолютно певен. Я бачив сам, як він туди проліз… Це точно, пане начальнику. Отож я чекатиму на вас біля «Кафе де Парі»… А, ім'я?.. Це, значить, той, щоб мені премію? Ну, мене кличуть Жежен… Ежен Малькро тобто. Ні, я ніде не живу, сам собі хазяїн. Так ви поспішайте, я чекатиму.
Не дивлячись на людей, що тільки зараз зрозуміли, в чому річ і остаточно скинули заціпеніння, він прожогом майнув до виходу, лишивши на прилавку сорок су.
На тротуарі перед дверима його наздогнав Арсен. Вони обоє здригнулися: Жежен — побачивши Арсена, про якого зовсім забув, а Арсен — побачивши Жежена, що вийшов з «Кафе де Парі», шикарного і недосяжного для нього закладу.
— Арсен!
— «Арсен, Арсен!» Ти що, вік мене не бачив? Знаєш добре, що ми домовились зустрітися. Чи ти забув про це? Кажи!
— Ні, Арсене, запевняю, що ні!
— Матері твоїй чорт! Цікаво, що ти тут робив, в оцій конторі. Чи тобі, може, там надавали стусанів під сідало?
Жежен не відповів, він гарячково думав, як йому зараз викрутитись. Його глибоко посаджені поросячі очиці під кущами брів полохливо і злодійкувато бігали, наче у заводної ляльки. Він непевно підніс руку до підборіддя, і з цього знайомого жеста Арсен вгадав розгубленість свого товариша. Оце раптове хвилювання, оці напружені вилиці, блідість, яка залила його риб'яче обличчя, не лишали ніяких сумнівів, що Жежен щось накоїв і нервує.
Арсен сухо запитав:
— Дозволь поцікавитися, Жежене: що ти там робив, в отому задрипаному кафешантані?
Жежен щось невиразно промимрив, рушив був у напрямку Галері де Жод, зупинився, озирнувся на Арсена, знову зробив крок уперед, нарешті став і, простягнувши до товариша руки, заволав:
— Арсене, я все тобі поясню цього вечора, але зараз пусти мене. Ти сам побачиш, просто будеш вражений. Будь певен, я побачусь з тобою о другій годині у Жюстена. Але зараз я не можу з тобою йти… я… це дуже важливо для нас обох! У мене тут одна справа. Ласий шматочок, я хочу зробити тобі сюрприз, Арсене!
Його слова звучали нещиро. Він це добре розумів, і чим більше прагнув надати їм переконливості, тим більше відчувалася брехня.
Арсен наздогнав його за два кроки. Він витяг руки з кишень пальта і схопив Жежена за вилоги куртки:
— Ти вважаєш мене за йолопа? Кажи!
Арсен повільно цідив слово, майже не розтуляючи рота.
— Я ж тебе знаю, як облупленого. Ще тоді, коли ти пішов, я помітив щось підозріле. У тебе був такий невинний вигляд, як у брильянта на вісімдесят каратів. Ти вже тоді щось надумав, ще під час сніданку, бо реготав як дурний. Так у тебе, значить, справа? Щось клюнуло? І ти мені нічого про це не сказав? Ні сьогодні вранці, ні зараз? Ну, Жежене, друже, викладай усе по-щирості, поки я не розсердився, чорти його батьку! Ти чуєш? Ти знову встругнув якусь підлість? Чи лише збираєшся це зробити? Ну, давай, розколюйся.
Нетутешня вимова ще більше підкреслювала роздратованість Арсена. Жежен відчув страх. Лише одна думка краяла його мозок: тікати, негайно, тікати, врятувати будь-що свою шкуру, поки не пізно.
Зацікавлені цією сценою, біля них зупинилося п'ять чи шість вуличних роззяв. Один з них уже хотів втрутитися і з виглядом арбітра попрямував був до них. Але погляд Арсена зупинив його.
— Слухай, коли ти…
Арсен не скінчив. Він раптом усе зрозумів, Оголошення! Оголошення, яке так уважно читав Жежен. Оголошення, що штовхнуло на підлість.
«Таку твою мать, цей виродок, напевне, зустрів того залізничника і виказав бошам. Покидьок, він продав нещасного тим різникам. І в той час, коли я з шкури ліз, щоб роздобути жратви, аби напхати його сивушне черево, цей пан спокійно шпигував. Як я помилився! Не міг здогадатися раніше, що цей брехливий підлий тип здатний на все. Смердючий гній!»