— Навпаки, Мато, ти помилявся.
— А… Вона зваблива, що там не кажи.
— Ти помилявся, Мато. Я зробив надто багато дурниць, але більше зі мною таке не трапиться. Повір мені.
Альбер Перрішон мовчав.
Він вірив йому.
У четвер, вранці
Наступного ранку, о чверть на дев'яту, Андре Ведрін купував газети на майдані де Жод.
Сіяв густий сніг. Генерал Дезе і Верцінгеторікс стояли на своїх постаментах у білих мантіях, а поранений римлянин, що вже півстоліття конав під копитами здибленого коня, зовсім щез під білим саваном.
«Ля Монтань» присвятила подіям в Галері де Жод кілька рядків без жодних коментарів. «Авенір» висвітлювала їх досить широко, зазначаючи: «Людина, котру розшукує німецька поліція, є не хто інший, як радянський офіцер, небезпечний і зухвалий терорист, що організував у нашому департаменті загони єврейсько-більшовицьких убивців. Арешт його — справа найближчого часу».
Це звучало неправдоподібно, огидно і водночас смішно, але в-газетці з вулиці дю Пор брудна брехня виповняла всі сторінки, і вже нікого не дивувала.
Ні «Ля Монтань», ні «Авенір» нічого не повідомляли про сутичку на майдані Філіп-Маркомб. Гестапо не любить писати про свої невдачі.
Андре Ведрін зібгав газети і кинув їх а каналізаційний люк.
Він зайшов до бістро «Рабле» і замовив каву.
Біля прилавка голосно розмовляли троє чоловіків середнього віку, як видно, комерсанти.
Один з них, жовтий іпохондрик, маленький хирлявий чоловічок, що ледве сягав носом краю прилавка, весь час задирав голову, щоб побачити своїх товаришів. Він щось урочисто виголошував. Дитяча постать, писклявий голос, урочистий тон — усе це справляло кумедне враження.
— Німеччина, ну і що ж Німеччина?., Вона, дозвольте вам сказати, не має ненависті до Франції. Правда, сама думка про воєнну окупацію такої чудової країни трохи неприємна…
Його співрозмовники занепокоєно озирнулися на всі боки, але оратор у захваті незворушно вів своє:
— Проте маршал думає, що ця поразка була просто необхідною. Вона відкрила для Франції нові можливості, уявіть собі!
Андре Ведрін кипів од люті, а його кава стояла і холола.
Карлик пихато і самовпевнено проголошував далі:
— Побудувати нову Європу поряд з Німеччиною і за її підтримкою! Це грандіозна ідея Гітлера. І маршал згоден з цим. Франція виграє… Ну, аякже! Уявіть собі, більше не буде кордонів, не буде воєн! Ось у чім річ, хіба не так?..
«Курськ і Харків уже взято, і німців розбито під Сталінградом, але це не бентежить таких людців. Типова німецька пропаганда».
Андре Ведрін ледве стримувався. Він не міг нічого відповісти цьому суб'єкту — зараз іще не час. Тому він швидко допив свою охололу каву, знайшов у кишені монету і хотів уже покликати гарсона, коли другий з цієї ж компанії запитав з поважним і значущим виглядом:
— До речі, про росіян: ви знаєте, що оцей, якого розшукує німецька поліція, мав спільника?
Андре Ведрін удав, немовби він цілком захопився кавою.
Не чекаючи відповіді, хирлявий одразу ж випередив співрозмовника і поспішав пояснити:
— Аякже, парижанин, якийсь комерсант на ім'я Борнійя, Так, так, повірте мені, я це точно знаю. Уявіть собі, син моїх сусідів працює в нашій міліції. Чудовий хлопець! Розумний, хоробрий і все таке. Він брав участь в облаві одразу ж після замаху на бульварі Саблон. Так ось: уявіть собі, це він викрив терориста! Коли б не він, нічого б не вийшло. Хлопець повідомив про свої підозри німецьку поліцію, і парижанин усе сказав, у таких типів, коли їх притиснуть до стінки, завжди розв'язуються язики. Коли я думаю, що є ще французи…
Якийсь відвідувач з великою шкіряною сумкою через плече, — певно водопровідник, — що стояв, спершись на стойку, різко повернувся і, ніби ненароком, штурхонув промовця ліктем під бік. Той тицьнувся носом у мармуровий виступ прилавка.
Андре Ведрін розвеселився.
«Еге, цей чолов'яга такий, як і ми, У нього теж сверблять кулаки».
Водопровідник одразу ж вибачився:
— Ох! Даруйте, пане, я не навмисне! Ну, та нічого! Ми ж з вами французи, порозуміємось.
Андре Ведрін щиро тішився, спостерігаючи цю сцену.
Не чекаючи, поки недолугий базіка отямиться, веселий водопровідник пішов з кав’ярні. Андре Ведрін розрахувався і вийшов слідом за ним.
«Альбер говорив про нашу історичну боротьбу. Хоч і невеликий французький народ, але який красномовний цей випадок. Дивне, однак, життя. Нарешті! Ще один вияв нескореності, скаже Альбер».
Повз Андре прогуркотів трамвай з Об'єра, і він на ходу стрибнув у вагон.