— Стій! Підніміть руки і йдіть сюди, ви, обоє!
Голос металевий і невблаганний.
Жюль Грак схопив за руку Сергія Ворогіна і кинувся бігти.
Ззаду, сухо, один за одним, наче автоматна черга, пролунали чотири постріли з пістолета… Куля вдарила в металеву огорожу сквера і пішла рикошетом. Заголосила десь жінка.
Біжучи, Сергій Ворогін витяг свій «люгер», обернувся і вистрілив навмання.
Вони звернули на бульвар Дезе. Знову постріли, і Жюль Грак важко впав» а коліна. Сергій Ворогін швидко нахилився, взяв його попід руки і підвів. Марі-Те відчинила дверцята, він вштовхнув Жюля всередину, і в цей час з протилежного боку сквера вдарила автоматна черга. Потім друга.
Майже водночас біля них загальмувало чорне авто, перегородивши проїзд на вулицю Тур д'Овень.
Хтось гукнув з машини:
— Тікайте мерщій, не зважайте на нас! Франсіск натиснув на педаль, і вони помчали засніженою вулицею, навіть не встигнувши причинити дверцята.
В чорному авто сиділи Андре Ведрін і троє з групи охорони, яку він півтори години тому забрав із Сен-Жака. Вони квапливо радилися:
— Що треба робити тепер? Все, здається?
— Чудово! Ми дали їм час утекти.
Андре Ведрін наказав:
— На бульвар, потихеньку.
Машина, як чорний товстий жук на снігу, повільно рушила, і через десять метрів зупинилася на бульварі Дезе, майже біля префектури. Сніг падав на капот і одразу ж танув — метал немовби вкрився рясним потом.
— Прокляття, вони більше не показують носа, — сказав кучерявий блондин з дівочим обличчям. — Мені страшенно хочеться поквитатися з ними.
— Не журись, Ягня, ти ж уже поклав двох, — зауважив Андре. — Ну, гаразд, треба й нам зникати.
В цей час якийсь чоловік у німецькій військовій формі раптом вискочив з-за книжкового магазину й побіг до них, збуджено вимахуючи руками.
Ягня просунув у віконечко автомат.
«Цей тип збожеволів. Справжній самогубця».
Сидячи поряд з водієм, Андре глянув через плече і запитав:
— Що він каже?
Його слова заглушила автоматна черга.
Чоловік поточився, крутнувся на місці і впав на сніг.
Вернер надто пізно вирішив перейти на інший бік барикад і обрав для цього невдалий час, але тепер йому більше не загрожував російський фронт. Не загрожуватиме ніколи.
Марі-Те вагалася.
— Візьми!
Вона пошукала в його кишені і витягла свою роботу з історії Оверня, пробиту двома кулями, липку від крові.
Жюль Грак розплющив каламутні очі і глянув на дівчину. Він ворухнув губами, і кров знову потекла з рота. В грудях у нього забулькало і захрипіло.
Коли він знову спробував заговорити, голос його вже згасав.
— Я не маю ча… часу… прочитати… вибач… вибачся… за мене… перед батьком…
Квола посмішка з'явилася на його вустах.
— Я йду… йду від тебе, люба… моє щастя… в безвість… вічно ки… кипіти… в казані… друзяки сатани… Смішно, правда?..
Він заплющив очі і ледь чутно прошепотів, важко хилячись набік.
— Я… кохаю тебе.
В муніципальній опері, за сто метрів від Галері де Жод, берлінський симфонічний оркестр готувався до вечірнього урочистого виступу. В програмі — «Трістан» Вагнера.