Я знаю, що коли уважно подивитися на вени на руках, то здається, що в них міститься блакитна кров. Але так лише тому, що вени розташовані дуже близько до поверхні шкіри і шкіра пропускає тільки деякі кольори – тому кров здається синьою ззовні. Та все ж кров у венах червона.
Що надає крові червоного кольору? Дуже важлива хімічна речовина, яка називається гемоглобін. Вона переносить кисень із легень по всьому тілу, даючи тобі енергію, щоб рухатися.
Хоча кров і не буває блакитною, гемоглобін все ж може трохи змінити її колір. Якщо в тілі багато кисню, гемоглобін зробить колір крові яскраво-червоним. Якщо ти бігаєш і граєш, твоє тіло використовує більше кисню, кров стає темно-червоною і швидко перекачується назад у легені, щоб отримати більше кисню.
Проте у деяких тварин кров усе-таки блакитна. Знаєш, у яких? У восьминогів, кальмарів, омарів, каракатиць і мечохвостів.
Як довго триватиме подорож бігом навколо світу?
Я не знаю, як довго така подорож триватиме, але в мене на те, щоб оббігти світ, пішло тисяча сімсот вісімдесят дев’ять днів. Я зносила п’ятдесят три пари взуття.
Я почала біг благодійності після смерті мого чоловіка, і я дуже рада, що почала його. Це було чудово. Я так багато дізналася про людей, тварин, ліси і, звісно, про себе.
Одним із найнезабутніших вражень була зустріч зі зграєю вовків у сибірському лісі. Сибір – це зимове царство краси і надзвичайного холоду.
Я була у наметі, коли РАПТОМ почула шум. Уже за мить вовк засунув голову просто до намету. Великі волохаті лапи простягалися вперед, сніг танув на хутрі вовка, і здавалося, ніби він мав на собі діаманти. Потім він просто відступив назад і зник.
Вовча зграя йшла за мною, тримаючи відстань, іще десять днів, але ніколи не підходила близько і не шкодила мені. Я згадала, що вовки часто стежать за людьми.
Люди, яких я зустрічала, теж були незвичними. ВСЮДИ. Як, наприклад, жахливий на вигляд чоловік, який підбіг до мене, розмахуючи сокирою, і люб’язно дав мені пакунок із хлібом. Його звали Олексій, він був дроворубом. Він подумав, що я, напевно, голодна. А діти з містечка Вайт-Маунтин на Алясці дали мені красивий, власноруч зшитий прапор, перш ніж я знову вирушила покорювати іншу тисячу миль дикої природи. Їхній учитель сказав: «Ми назвали зірку на твою честь. Коли ми будемо дивитися в нічне небо, будемо згадувати про тебе!»
Нарешті я зробила це! Оббігла весь світ. На плитах мого будинку в Тенбі, Уельс, є два сліди: мого першого кроку і мого останнього. А між ними – двадцять тисяч миль.
Дякую за ваше чудове запитання. Якщо у вас є мрія, не важливо яка, ідіть за нею! Бажаю вам усього найкращого!
Чому дорослі все вирішують?
Чесно кажучи, я інколи запитую про це сама себе. Можливо, ви запитали про це, тому що бачили, як дорослі роблять щось, чого ви не розумієте, або говорять вам робити щось, що не здається правильним чи справедливим. Я впевнена, що ви думаєте, нібито були б набагато щасливішими, якби вони не говорили вам, що робити. І іноді, хоча я й сама ніби доросла, коли хтось, старший за мене, чи хтось, хто обіймає вищу посаду, говорить мені, що робити, я дуже злюся і вважаю, що він не правий. Але ось у чому річ. Ми повинні вірити, що у людей, старших за нас, набагато більше досвіду та мудрості життя, що вони ухвалюють правильні рішення, піклуючись про нашу безпеку й наші інтереси, тому що вони нас люблять. Не завжди може так здаватися, й іноді дорослі все-таки неправильно це розуміють. Якщо ви категорично не згодні з чимось, ви маєте спокійно про це сказати і послухати, що скажуть вам. Але, в принципі, що старшою стає людина, то більший її досвід, вона розумніша і краще знає життя, тому саме вона повинна вирішувати. Колись ви подорослішаєте і зрозумієте, що я маю на увазі. Та все ж я хочу поділитися однією маленькою таємницею. Я вважаю, що дорослі іноді можуть помилятися, тому що вони забувають, як це – бути дитиною. Тож ви можете нагадати дорослим про три важливі речі. По-перше, дуже важливо іноді робити перерву в роботі, щоб пограти з вами. Тому що іноді дорослі дуже багато працюють. По-друге, нагадуйте їм, щоб вони не хвилювалися через те, що інші думають про них, щоб просто були собою і сміливо заявляли про свої мрії. Адже це не дуже розумно – не йти за своїми мріями, чи не так? І, врешті-решт, ви можете навчити їх жити щодня, брати від кожного дня все і не хвилюватися про майбутнє – тому що дорослі забувають бути вільними і радіти миті, а ви з цим чудово справляєтеся.