— Мій безпосередній начальник — інспектор Гаррі Браєнт, — провадив Рік. — Я проробляю підозрюваних за списком Дейва Голдена, який зараз у лікарні.
— Я вже сказав, що знаю всіх мисливців за головами, — буркнув запряжений віл, — але чомусь ніколи про вас не чув, — він віддав Рікові посвідчення.
— Зателефонуйте інспекторові Браєнтові, — наполягав Рік.
— Немає такого інспектора Браєнта, — заявив запряжений віл.
І тут до Ріка дійшло, у чому річ.
— Ви — андроїд, — сказав він запряженому волові. — Так само, як і міс Люфт, — підійшовши до відеофону, він підняв слухавку. — Телефоную в управління.
А в самого промайнула думка: як далеко він зможе зайти, поки ці двоє андроїдів його не зупинять?
— Номер управління... — почав запряжений віл.
— Я знаю номер, — Рік набрав номер, і оператор поліцейського управління одразу відповіла. — З’єднайте мене з інспектором Браєнтом, — сказав він.
— А хто телефонує?
— Рік Декард.
Він стояв і чекав; тим часом запряжений віл поруч із ним записував свідчення Люби Люфт; ніхто з них не звертав на нього жодної уваги. Пауза, відтак на екрані з’явилося обличчя Гаррі Браєнта.
— Що там у тебе? — запитав він Ріка.
— Якесь непорозуміння,— відповів Рік.— Одна зі списку Дейва зателефонувала і викликала патрульного. Я не можу йому довести, хто я такий. Він каже, що знає всіх мисливців за головами в управлінні, але про мене не чув, — і додав: — Про вас він також не чув.
— Дай мені його, — попросив Браєнт.
— З вами хоче поговорити інспектор Браєнт, — Рік простягнув слухавку.
Запряжений віл перестав опитувати міс Люфт і підійшов до відеофону.
— Патрульний Крамс, — жваво сказав запряжений віл. Пауза. — Алло? — патрульний слухав, сказав ще кілька разів «алло», почекав, а тоді обернувся до Ріка.— На лінії ніхто не відповідає. На екрані також нікого немає, — він кивнув на екран відеофону.
Рік забрав слухавку в запряженого вола.
— Містер Браєнт? — слухав; чекав; ні звуку. — Я ще раз наберу.
Він поклав слухавку, почекав, знову набрав добре знайомі йому цифри. Пішли гудки, але ніхто не відповідав; гудки лунали й лунали.
— Ану я спробую, — мовив патрульний Крамс, узявши слухавку з рук Ріка.
— Ви, мабуть, помилилися номером, — патрульний набирав номер.— 842...
— Я знаю номер, — огризнувся Рік.
— Це патрульний Крамс, — сказав запряжений віл у слухавку. — Скажіть, будь ласка, чи працює в управлінні інспектор на прізвище Браєнт? — коротка пауза. — Ну, а мисливець за головами на ім’я Рік Декард? — знову пауза. — Ви впевнені? А може, його недавно прийняли... гаразд, зрозуміло; дякую. Ні, я повністю контролюю ситуацію, — офіцер Крамс поклав слухавку й повернувся до Ріка.
— Але ж мене з ним вже з’єднували, — дивувався Рік. — Я говорив з ним; він захотів поговорити з вами. Може, щось із телефоном; певно, якісь негаразди на лінії; хіба ви не бачили... на екрані з’явилося Браєнтове обличчя, а тоді зникло, — він нічого не розумів.
— Свідчення міс Люфт я вже записав, Декарде,— відповів патрульний Крамс. — Летимо до Палацу правосуддя, хочу записати і ваші свідчення.
— Гаразд, — погодився Рік. А Любі Люфт кинув: — Незадовго я повернуся. Тестування ще не закінчене.
— Він — маніяк і збоченець, — запевняла Люба Люфт патрульного Крамса. — Я боюся його, від нього в мене аж мурашки по тілі, — вона пересмикнула плечима.
— А яку оперу ви ставите? — запитав її патрульний Крамс.
— «Чарівну флейту», — відповів Рік.
— Я не вас питаю, а її, — запряжений віл невдоволено зиркнув на Ріка.
— Хочеться якнайшвидше потрапити до Палацу правосуддя, — сказав Рік. — Непорозуміння вимагає негайного з’ясування, — він попрямував до дверей гримерки з портфелем під пахвою.
— Спочатку я вас обшукаю, — патрульний Крамс заходився спритно його обшукувати й одразу знайшов Ріків службовий «Маґнум» і лазерний пістолет. Забрав їх, а за мить, понюхавши дуло пістолета, заявив: — Ви з нього недавно стріляли.
— Я щойно мав сутичку з анді,— пояснив Рік.— Його рештки все ще в моєму говеркарі на даху.
— Гаразд. Підіймемося і все з’ясуємо.
Коли вони підвелися і виходили з гримерки, міс Люфт і собі підвелася та провела їх до дверей.
— Він не повернеться, правда, містере Крамс? Я насправді його дуже боюся; він такий дивний.
— Якщо він має нагорі у своєму говеркарі труп убитої ним людини, то він точно не повернеться, — патрульний підштовхував Ріка у спину. Обоє піднялися ліфтом на дах будівлі оперного театру.
Відчинивши двері Рікового говеркара, патрульний Крамс мовчки оглянув тіло Полокова.
— Андроїд, — мовив Рік. — Мене послали по нього. Він мало не вкоротив мені віку, вдаючи...
— У Палаці правосуддя запишуть усі ваші свідчення, — перебив його патрульний Крамс. Він підштовхнув його до свого тут же припаркованого говеркара з великою поліцейською емблемою; вже сівши у кабіну, по рації викликав наряд, щоб забрали останки Полокова. — Гаразд, Декарде, — сказав він і вимкнув рацію. — Тоді летимо.
З двома чоловіками на борту патрульний говеркар стрімко злетів із даху й узяв курс на південь.
Рік одразу помітив, що все відбувається якось не так, як належиться. Патрульний Крамс повів свій говеркар в іншому напрямку.
— Палац правосуддя на півночі, на Ломбард-стрит, — зронив Рік.
— Старий Палац правосуддя, — виправив його патрульний Крамс. — Новий — на Мішен-стрит. На Ломбард-стрит — стара розвалюха. Там уже роками нікого немає. Невже останнього разу вас заарештовували аж так давно?
— Відвезіть мене на Ломбард-стрит, — наполягав Рік. Тепер він усе збагнув; ось чого можуть досягти андроїди, працюючи разом. Це його останній політ; йому кінець: чого мало не сталося з Дейвом... з ним таки станеться.
— А співунка нічогенька, правда? — запитав патрульний Крамс. — Звісно, у такому костюмі багато не побачиш, що там у неї під одягом. Але, здається, таки до біса знадна.
— Зізнайтесь, ви — андроїд, — мовив Рік.
— З якого це дива? Ні, я — не андроїд. Це ви вештаєтеся по місту, вбиваєте людей і кажете, що вони — андроїди, правда ж? Тепер мені зрозуміло, чому міс Люфт так вас боїться. Добре, що хоч патрульного викликала.
— Тоді відвезіть мене до Палацу правосуддя на Ломбард-стрит.
— Я ж вам уже пояснював...
— Це забере тільки три хвилини, — провадив Рік. — Хочу переконатися на власні очі. Я щодня ходжу туди на роботу; тому хочу переконатися, що там уже роками, як ви кажете, нікого нема.
— А, може, це ви — андроїд. Отой з фальшивими спогадами, яких випускають деякі фірми? — патрульний Крамс холодно посміхнувся й далі летів на південь.
Пригнічений усвідомленням своєї поразки й повного провалу, Рік втиснувся у сидіння. Безпомічно чекав, що станеться далі. Хай там що задумали андроїди, він уже потрапив у їхні лапи. «Але одного із них я все-таки порішив, — сказав він собі подумки. — Я порішив Полокова. А Дейв — навіть двох».
Пролітаючи над Мішен-стрит, поліцейський говеркар патрульного Крамса почав заходити на посадку.
Розділ 10
Будівля Палацу правосуддя на Мішен-стрит, до якої знижувався говеркар, постала серед низки шпилів у стилі бароко; сучасна, трохи химерна, однак приваблива будівля сподобалася Рікові Декарду, за винятком однієї деталі. Він ніколи її раніше не бачив. Поліцейський говеркар приземлився. А за кілька хвилин він уже давав свідчення.
— 304, — сказав патрульний Крамс сержантові за високим столом. — Ще подивіться 612.4. Стверджує, що працює в управлінні.
— 406.7, — мовив сержант, заповнюючи форму протоколу; писав він спроквола, ніби знічев’я. Нічого особливого, рутинна робота, про що свідчила його поза й вираз обличчя.
— Туди, — вказав патрульний Крамс Рікові, підводячи його до невеликого білого стола, за яким технік уже тримав напоготові знайоме обладнання. — Зробимо енцефалограму. Ідентифікуємо вас.
— Знаю, — різко відповів Рік.