— Мене просто аж вивертає від того, що ви, андроїди, так легко здаєтеся, — гаркнув він розгнівано.
Говеркар тепер на шаленій швидкості наближався до землі; тож Рікові довелося потягти на себе кермо, щоб відвернути аварію. Він натиснув на гальма, тож їх обох затрусило, захитало в усі боки, аж поки говеркар не зупинився як вкопаний; Рік вимкнув мотор і вихопив свій лазерний пістолет.
— Цільтеся у потиличну кістку, у саму основу черепа, — попросила Рейчел. — Будь ласка.
Вона відвернулася, щоб не бачити лазерного променя; хай він ввійде непомітно. Заховавши лазерний пістолет, Рік промовив:
— Не можу зробити так, як радив Філ Реш.
Він знову запустив мотор, і за мить вони знялися в повітря.
— Якщо ви насправді збираєтеся коли-небудь це зробити, то зробіть це зараз, — сказала Рейчел. — Не змушуйте мене чекати.
— Я не збираюся вас вбивати, — він знову взяв курс на середмістя Сан-Франциско. — Ваш говеркар у «Сен-Франсісі», адже так? Я висаджу вас на даху, і ви полетите собі до вашого Сієтла, — йому більше не хотілося з нею говорити; тому вів говеркар мовчки.
— Дякую, що не вбили мене, — одразу відповіла Рейчел.
— Вам залишилося, як ви кажете, якихось два роки життя. А я проживу, може, й п’ятдесят. У двадцять п’ять разів довше, ніж ви.
— І все ж таки ви мене зневажаєте, — говорила Рейчел. — За мій учинок, — до неї повернулася впевненість; її голос набув колишньої наснаги. — Ви пройшли той самий шлях, який до вас проходили ваші попередники, мисливці за головами. Вони так само, як і ви, спочатку розлючувалися і несамовито кричали, що вб’ють мене, а щойно доходило до діла — вагалися; їм не вистачало духу. Достоту, як ви щойно, — вона закурила сигарету, жадібно затягнулася. — Хіба ви не усвідомлюєте, що це означає? Це означає, що ви не зможете більше деактивовувати андроїдів; і не тільки мене, але також подружжя Бейті та Стреттон. Тож вертайтеся додому до своєї кози. Розслабтеся, відпочиньте, — раптом вона щось поривчасто струсила зі свого плаща. — Ой! Попіл з сигарети, — вона знову відкинулася на спинку сидіння і була спокійною.
Він нічого не казав.
— Свою козу, — вела далі Рейчел, — ви любите більше, ніж дружину. На першому місці — коза, на другому — дружина, а на третьому... — вона весело засміялася. — Вам також залишається тільки сміятися.
Він не обзивався. Якийсь час летіли мовчки, а тоді Рейчел знічев’я почала розглядати панель приладів, знайшла радіоприймач і ввімкнула його.
— Вимкніть, — сказав Рік.
— Вимкнути Бастера Френдлі та його друзів? Вимкнути Аманду Вернер і Оскара Скраґса? Вже незабаром настане час, коли Бастер розповість свою сенсаційну новину, з хвилини на хвилину, — вона схилилася, щоб при світлі від радіоприймача подивитися, котра година. — Вже недовго. Ви чули про це? Він не вгаваючи базікає про це, нагнітаючи цікавість, ось уже...
Із динаміка долинув голос:
— ... йа хотчу сказатги вам, трузи, счо йя ситджу тут з мойім друхом Башта і мі ховорімо фже купу тчасу, тчекайючі з нетерпіньям на дуже важліву новіну, йаку він охолосіт з секунді на секунду...
Рік вимкнув радіо.
— Оскар Скраґс, — кинув він. — І це голос розумної людини.
Рейчел умить потяглася рукою й увімкнула радіо.
— А я хочу послухати. І буду слухати. Для мене дуже важливо, що Бастер Френдлі скаже сьогодні на своєму шоу.
Пришелепуватий голос знову забелькотів із динаміка, а Рейчел Роузен зручно вмостилася на сидінні і слухала. Збоку від Ріка у мороці світилася жаринка її сигарети, немовби який самовдоволений жук-світлячок: безперечна, непохитна ознака перемоги Рейчел. Її перемоги над ним.
Розділ 18
— Принеси нагору решту моїх речей, — звеліла Пріс Ісидорові. — Мені потрібен телевізор. Послухаємо Бастерове сенсаційне повідомлення.
— Так, так, — погодилася Ірмґард Бейті, ясноока і жвава. — Нам конче потрібен телевізор; ми вже стільки чекаємо на сьогоднішній вечір, і незабаром усе почнеться.
— Мій телевізор показує лишень урядовий канал, — сказав Ісидор.
Віддалік у кутку вітальні в глибокому кріслі розсівся Рой Бейті, немовби хотів там залишитися назавжди, немовби приріс до того крісла; він видихнув повітря і терпляче пояснював:
— Ми хочемо подивитися шоу Бастера Френдлі та його друзів, Ісе. Чи ти хочеш, щоб я називав тебе Дж. Р.? Ну, хай там як, але до тебе доходить? Тому, піди й принеси телевізор.
Ісидор сам-один пішов по лункому порожньому коридорі до сходів. Міцний, сильний аромат щастя все ще витав навколо нього, бо відчував себе — вперше у своєму сірому житті — затребуваним. «Тепер від мене залежать інші», — тріумфував він, збігаючи по запорошених сходах на поверх нижче.
«До того ж, — думав він, — добре, що я знову подивлюся Бастера Френдлі по телебаченню, а не слухатиму його по радіо у фургоні. Це навіть дуже непогано, — вирішив він. — Адже Бастер Френдлі збирається сьогодні ввечері повідомити якесь ретельно задокументоване, сенсаційне повідомлення. Отже, завдяки Пріс, Роєві та Ірмґард я зможу подивитися чи не найважливішу новину за багато років. Як вам таке?» — мовив він до себе.
Життя, як на Дж. Р. Ісидора, суттєво поліпшилося.
Він зайшов до квартири, яку буквально ще зранку займала Пріс, витягнув із розетки вилку телевізора, від’єднав антену. Раптом його наскрізь пронизала тиша; руки враз заніміли. Поряд не було ані подружжя Бейті, ані Пріс, тому все його єство почало згасати, як безмовний телевізор, вилку якого він щойно вийняв з розетки. «Мені треба бути разом з іншими людьми, — казав він собі. — Для того, щоб вижити. До їхньої появи я міг боротися із самотністю, хоч і був єдиним мешканцем в усьому будинку. А тепер все змінилося. Вороття немає, — думав він. — Не можу я взяти і раптом піти від людей у відлюдність». Уже в паніці він подумав: «Я дуже звикся з ними. Дякувати богові, що вони хоч залишилися».
Перенести пожитки Пріс у квартиру на поверх вище йому вдасться тільки за два рази. Вхопивши телевізор, він вирішив віднести його першим, а тоді чемодани й решту одягу. За кілька хвилин телевізор уже був у нього в квартирі; пальці від вантажу обривалися, але він все ж таки доніс його до журнального столика у вітальні. Подружжя Бейті разом із Пріс спостерігали за ним геть незворушно.
— У нас y будинку хороший сигнал, — важко дихав він, встромляючи вилку в розетку і приєднуючи антену. — Коли я бувало дивився Бастера Френдлі та його...
— Увімкни телевізор, — перебив Рой Бейті. — І не базікай.
Він так і зробив, а тоді поквапився до дверей.
— Ще раз, — сказав Ісидор, — і всі речі будуть тут, — на хвилю він затримався, гріючись біля вогнища їхньої близької присутності.
— Чудово, — відсторонено кинула Пріс.
Ісидор знову пішов. «Думаю, вони мене трохи експлуатують», — розмірковував він. Але йому було байдуже. «Все одно добре мати хороших друзів», — говорив він собі.
Внизу Ісидор зібрав одяг Пріс, спакував усе у валізи і потягнувся коридором, а тоді сходами нагору до своєї квартири. На одній зі сходинок у пилюці заворушилося щось невелике. Він одразу опустив валізи; вийняв пластиковий медичний флакон, який він, як і всі решта людей, носив при собі саме для такого випадку. Павук — непримітний, але живий. Тремтливою рукою він поклав його у флакон і ретельно закрутив кришку, у якій голкою були зроблені отвори.
Нагорі біля дверей своєї квартири він зупинився, щоб віддихатися.
— ... так, друзі! Час настав. Це Бастер Френдлі, який сподівається і вірить, що ви так само, як і я, згораєте від нетерпіння, прагнучи дізнатися про неймовірне відкриття, яке я зробив і яке, між іншим, підтвердили провідні науковці, що працювали не покладаючи рук упродовж останніх кількох тижнів. О-го-го! Друзі! Ось воно як!
Джон Ісидор сказав:
— Я знайшов павука.
Всі три андроїди підвели очі, вмить переключивши увагу з телевізійного екрана на нього.
— Ану дай поглянути, — звеліла Пріс. І простягнула долоню.
— Тихо, Бастер говорить, — цитьнув Рой Бейті.
— Я ще ніколи не бачила павука, — промовила Пріс. Вона взяла медичний флакон в обидві долоні й уважно придивлялася до створіння всередині. — Стільки ніг. Навіщо йому стільки ніг, Дж. Р.?