Ще в березні 1672 року перед султанським палацом в Адріанополі було виставлено бунчуки, що знаменувало: в Османській імперії оголошено чергову священну війну з невірними. Одночасно з цим, у межах підготовки до великого й тривалого походу, було організовано масову заготівлю продовольства. На початку літа з — під Адріанополя, отримавши султанський наказ йти на допомогу Петру Дорошенку в землі Правобережжя, вирушив полковник Абдурахман, а за кілька днів — сам султан. Переправившись через Дунай, турецька армія пішла вздовж долини річки Прут — точно тим самим шляхом, яким ішли 1621 року вояки Османа II. За два місяці, а саме 3 серпня 1672 року турки почали будувати міст через Дністер у районі Жванця. 12 серпня міст було збудовано, і турецькі вояки вступили на територію Речі Посполитої.
Слід додати, що одразу після форсування Дунаю до султанської армії приєдналися військові загони молдавського та волоського господарів, загальною чисельністю в шість тисяч вояків. Коли ж султанська армія переправлялася через Дністер, до неї приєднали свої сили кримський хан Селім—Ґерай з частиною орди — близько десяти тисяч легкої кінноти, а також гетьман Петро Дорошенко з трьома тисячами козаків, які вже покінчили з Ханенком і були готові виконувати свою частину домовленостей із Оттоманською Портою. Хоча формально походом на Кам'янець командував сам султан Магомет IV, реальним головнокомандувачем був талановитий полководець великий візир Ахмед Кюпрілі.
Передові частини турків швидко оволоділи Жванцем, який був слабо укріплений, і продовжили свій шлях на північ — незважаючи на допомогу з Кам'янця — Подільського, після короткого бою Ієроним Лянцкоронський, який командував гарнізоном Жванця, був змушений відступити із Жванця.
Що ж до готовності Кам'янець — Подільської фортеці до майбутньої облоги, навряд чи її можна назвати задовільною. Перед такою грізною силою, яка прийшла на Поділля, Річ Посполита в той час була фактично беззахисною. Коронний гетьман Ян Собеський, добре розуміючи, що не має ніякої можливості для ведення війни в полі, зробив ставку в майбутньому протиборстві на потужні укріплення Кам'янця — Подільського. Для цього він підготував план, згідно з яким поляки мали підготувати міські укріплення з розрахунком затримати тут турецькі сили і дати можливість королю зібрати кварцяне військо та посполите рушення. У межах розробленого плану Собеський мав намір підтягнути до Кам'янця всі гарнізони з ближніх фортець та міст, за винятком хіба Меджибожа, Бара і Брацлава. Крім того, коронний гетьман дав розпорядження Ханенку, зобов'язавши його надіслати на підтримку Кам'янця — Подільського півтори тисячі козаків. Але цим планам, як уже зазначалося, завадив Петро Дорошенко.
Отже, можемо сказати, що баланс сил був аж ніяк не на користь поляків. Окрім великої кількості піхотних і кавалерійських полків, турецька армія мала у своєму складі потужну артилерію, загалом близько 100 гармат, з них 26 — важких. Турецьке командування, діючи за розробленим заздалегідь планом, вважало найпершим зі своїх завдань саме оволодіння Кам'янцем. Турки не гірше за Яна Собеського розуміли, що падіння фортеці дало б змогу безперешкодно просуватися у глиб Правобережжя і навіть Польщі.
Натомість гарнізон кам'янецької фортеці складався всього з двохсот чоловік найманої піхоти. Щоправда, дещо врятувало ситуацію те, що крім них, після поразки під Четвертинівкою, підтягнули до Кам'янця — Подільського два малочисленні полки піхоти по 150–200 чоловік кожний. Наприкінці липня, в останній момент, до Кам'янця прибув полк піхоти в кількості п'ятисот жовнірів, найнятих краківським біскупом Тржебіцьким. Ще гіршим було становище в кавалерійських підрозділах кам'янець — подільської залоги. Тут у складі трьох кавалерійських хоругв напередодні облоги залишилось лише 70 жовнірів, решта ж розійшлася хто куди через несвоєчасну виплату грошового утримання. До цього можемо додати 24 драгуни Єжи Володиєвського, який прибув до Кам'янця — Подільського, залишивши за наказом Потоцького невеличкий форпост, що його утримував у Хребтіїві, а також 30 сердюків полковника Мотовила і 80 жовнірів ротмістра Мокрицького. Тобто всього регулярного війська у гарнізоні Кам'янця — Подільського налічувалося менше аніж 1500 чоловік. Крім того, було надзвичайно мало артилерійської обслуги — всього шість кваліфікованих гармашів. Окрім гарнізону виявили бажання стати на захист міста від турків близько 500 чоловік шляхетського ополчення, здатних до оборони.
Усього через два дні після переправи через Дністер, 14 серпня 1672 року, на околицях Кам'янця — Подільського з'явилися перші турецькі загони. Як повідомляють джерела, турецька армія йшла на Кам'янець широким фронтом, який розтягнувся приблизно на 16 кілометрів. Спочатку турки рухалися від Руди до селища Ходорівці, а далі, минаючи фортецю із заходу, — на Оринин. Таким маневром Ахмед Кюпрілі блокував будь — яку ймовірність сполучення гарнізону Кам'янця — Подільського з польськими частинами, які могли вирушити на допомогу осадженим. Особливо важким ударом для поляків стало те, що турки блокували їх у той час, коли в місто ще не встигли доставити закуплені Собеським припаси.