Згідно з Бахчисарайським трактатом кордон між Туреччиною і Гетьманщиною встановлювався по Дніпру, а турецький султан і кримський хан зобов'язалися не допомагати ворогам Москви, до яких, безумовно, було віднесено Юрія Хмельницького та вірних йому козаків. Як і в договорах між Московським царством і Річчю Посполитою, інтереси України не враховувалися під час підписання Бахчисарайського миру. Москва з мовчазного дозволу турків приєднувала Лівобережну Україну, Запорожжя та Київську землю з містами Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль і Дідівщина. Йдучи на поступки, зі свого боку, Москва погоджувалася щорічно виплачувати кримському ханові так звані «страти» — певну суму, інакше кажучи, данину.
Стосовно того, кому ж мають належати решта земель Правобережжя, у трактаті встановлювалося, що протягом 20 років територія між Дністром та Південним Бугом має залишатися незаселеною — на ній обидві сторони не мали права будувати і оновлювати фортеці й населені пункти. Не забули московські дипломати й про права козаків — згідно з постановою ті отримували право на рибну ловлю, видобуток солі та вільне плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря. А за таку щедрість Москва заплатила з тієї ж таки козацької кишені — кримці та ногайці отримували відтепер право кочувати і промишляти на обох берегах Дніпра. Утім, як показав час, не татари були тепер головною загрозою для існування створеної Богданом Хмельницьким Козацької республіки — України.