— Я вірю твоєму слову, бек-джигіте, я приїду. Салям! — і туркмен зник за дверною завіскою.
Господар мовчки пішов за ним. Перед юртою, де на багатті кипів великий мідний казан, на мокрій від танучого снігу землі сиділо п’ять виснажених рабів у пошматованому лахмітті. Руки у всіх були закручені за спину, шиї затягнуті петлями, кінці яких прив’язані до волосяного аркана. Поруч рабів стояв високий рудий кінь з срібним нашийником на вигнутій шиї, з туго притягнутим До луки поводом. На луці був намотаний кінець аркана, що тримав полонених.
Туркмен сів на коня.
— Вперед, тварюки-іновірці! Якщо не будете плентатись, я вас порубаю і лишу, як падло, на дорозі!
П’ятеро рабів підвелись і пошкандибали один за одним. Туркмен змахнув канчуком, і незабаром усі зникли за горбом. Господар повернувся до юрти.
— Шановний гостю, близько сотні джигітів з’явилося вдалині, і вони прямують сюди.
— Знаю, це джигіти хорезм-шаха розшукують мене. А хто був чоловік, з яким я щойно розмовляв?
— Це, — і господар зашепотів, немов побоювався, що туркмен повернеться, — це барс Каракумів, гроза караванних шляхів, славний розбійник Кара-Кончар, хай розсудить його аллах!..
Розділ четвертий
ХАКІМ ПРАВДИВО ВИРІШУЄ
Після зупинки у кочівника Хаджі Рахім два дні йшов вузенькою стежкою через пустелю, прямуючи на північ до оазису в пониззі Джейхуна[20], де були міста і селища багатолюдного Хорезму. Поволі дріботів осел, і рівномірно ступав за ним верблюд з хворим купцем, який усе ще був непритомний. Дервіш співав арабські і перські пісні і вдивлявся в далечінь, чекаючи, коли ж, нарешті, з’являться барвисті куполи мечетей Хорезму.
На третій день вузька стежка серед піщаних барханів обернулася на широку дорогу і піднялася на кам’янисту гору. Звідти відкрилася квітуча, радісна рівнина, вкрита садами, гаями і квадратами зеленіючих ланів. Усюди між деревами виднілися будиночки з плоскими дахами, групи чорних, задимлених юрт і схожі на фортеці садиби багатих кипчацьких ханів, з вежками по краях. Де-не-де, наче списи ісламу, стриміли гострі мінарети, і біля них переливались різнобарвними кахлями куполи мечетей. Немов великі дзеркала, виблискували квадрати нив, залиті водою. По них ходили напівголі, в лахмітті, люди з ланцюгами на ногах.
Дервіш спинився на горбі.
— Ось земля, створена, щоб стати раєм, — шепотів він, — але вона стала долиною мук і сліз. П’ятнадцять років тому я втік звідси, задихаючись від страху, озираючись, мов злочинець. Хто зможе впізнати тепер в обпаленому сонцем чорному дервіші того юнака, якого прокляв сам верховний імам?[21] Вперед, Бекіре, скоро ми будемо ночувати біля воріт столиці всіх столиць, найбагатшого з усіх міст світу — Гурганджа, де царює хорезм-шах Мухаммед, наймогутніший, але найзловісніший з мусульманських владик…
Дервіш знову рушив далі. Дорогою стали частіше зустрічатися двоколісні гарби, запряжені великими довгорогими волами, піші подорожні, пишно вбрані вершники на прикрашених конях і почорнілі від сонця селяни на охлялих ослах; звідусіль було чути мукання корів, бекання овець, крики погоничів.
У першому ж селищі дервіша оточили люди з довгими білими палицями:
— Ти що за людина? Якщо ти дервіш, байдужий до майна, то навіщо тягнеш за собою верблюда? Ходімо до хакіма[22], він прочитає тобі твій смертний вирок.
Дервіша привели на подвір’я, оточене високою глиняною стіною. На терасі, застеленій широким килимом, сидів, схрестивши ноги, старий у смугастому халаті, худий і прямий. Величезна білосніжна чалма, старанно розчесана сива борода, суворий пронизливий погляд і повільність рухів викликали трепет у всіх, хто наближався до нього, і всі падали ниць. Поруч, зігнувшись, сидів молодий писар з очеретяним пером у руці, чекаючи наказів.
— Хто ти? — спитав хакім.
— Я грішний син моєї шановної матері, на ім’я Хаджі Рахім аль-Багдаді, учень святих багдадських шейхів[23]. Я ходжу довгими дорогами і марно шукаю слідів праведників, схованих холодною темрявою могили.
Старий недовірливо підвів брову і втупився очима в дервіша:
— А хто цей хворий на верблюді? Чому він без чалми? Чи він правовірний мусульманин, чи іновірець? Мені кажуть, що ти його поранив, пограбував і розпродав усе його добро. Чи це правда?