Розділ третій «ЗРОБИ МЕНЕ БЕЗСМЕРТНИМ!»
Одержавши від великого кагана другого листа, китайський мудрець погодився вирушити в далеку путь. Він рішуче відмовився їхати в каравані разом з прекрасними двірцевими співачками і танцюристками, яких теж посилали з Китаю Чінгісханові. Тому йому було дано окрему охорону з тисячі піхотинців і трьохсот вершників. Чан— Чунь узяв з собою двадцять своїх учнів, з них один писав докладний щоденник, занотовуючи в ньому висловлювання і вірші учителя[168].
Чан-Чунь їхав не поспішаючи і всюди в містах зупинявся. Монгольські начальники міст (даруги) влаштовували йому урочисті прийоми і пропонували багате вгощення, від якого мудрець відмовлявся, задовольняючись лише рисовою кашею і плодами.
У дорозі Чан-Чунь весь час писав вірші. Коли він проїжджав монгольськими степами, він виклав свої думки в таких рядках:
Через два роки з дня виїзду Чан-Чунь прибув до ріки Джейхун і поблизу Термеза переправився на другий бік. Там його зустрів особистий лікар Чінгісхана. Мудрець подарував йому вірші, написані з нагоди закінчення довгої дороги, і сказав:
— Я — гірський дикун, прибув у військовий табір великого кагана лише для того, щоб йому сказати важливі слова. Від їхнього здійснення стане щасливий всесвіт.
Вірші Чан-Чуня були такі:
Проїхавши через спустошене місто Балх, де було чути лише гавкання голодних собак, бо жителі розбіглись, Чан-Чунь через чотири дні дороги по горах прибув до табору Чінгісхана, до його жовтого намету, що стояв над стрімким урвищем.
У супроводі намісника в Самарканді Ахайя-Тайші, який знав китайську і монгольську мови, Чан-Чунь з’явився до грізного володаря. Тому що всі «даоси», з’являючись до китайського повелителя, ніколи не ставали перед ним на коліна і не били земних поклонів, то і Чан-Чунь, увійшовши в юрту кагана, тільки нахилився і склав на знак шаноби долоні.
Перед великим каганом стояв висхлий старець, бронзового кольору, обпалений спекою і вітрами, з опуклим лобом і білим пухом на потилиці. Він здавався жебраком у мотузяних сандалях на босу ногу і ветхому плащі, але він спокійно і без страху дивився на «володаря всесвіту», потім опустився на килим.
Чінгісхан, темнолиций, з рудою посивілою бородою, в чорній шапці з великим смарагдом і трьома лисячими хвостами, що спадали на плечі, сидів на золотому троні, підібгавши ноги. Він вдивлявся некліпаючими, зеленкуватими, як у кішки, очима в старого мудреця, дряхлого і вбогого, від якого тепер чекав свого порятунку. Чінгісхан був, як і його гість, у простому полотняному чорному вбранні, і в нього борода так само була вкрита білим інеєм старості, але шляхи у кожного були різні. Китайський мудрець ішов від людей в пустельні місця, все своє життя присвятив вивченню наук, відшукуючи таємницю спасіння людей від хвороб, страждань, старості і смерті, і допомагав усім, хто до нього звертався з благанням. А каган завжди був вождем величезних армій, посилав воїнів на винищення і загибель інших народів, усі свої перемоги він здобував, знищуючи десятки тисяч людей. Тепер, коли надійшли останні роки життя, тепер від цього виснаженого пустинника залежало, щоб Чінгісхан знову став молодим і дужим і назавжди уник чіпких рук смерті, яка весь час іде слідом за каганом, яка готувалася перетворити його, найсильнішого на землі, в прах і небуття.
169
Китайці, вважаючи корову священною твариною, не вживали м’яса корови і не пили молока. Їжа монголів тому їм видавалася дивною.
170
Восьмий місяць — за китайським календарем місяць вересень, коли китайці влаштовують веселі учти, присвячені закінченню польових робіт.