— Проходь за мною, подорожній!
Дервіш увійшов за старим до кімнати з цегляною підлогою і розстеленими вздовж стін вузькими килимками. На полицях у ніші стояли два срібні глеки і скляна іракська ваза. Купол кімнати, майстерно складений з переплетених розмальованих колод, мав усередині отвір для виходу диму. Посеред кімнати в квадратній заглибині чадила жаровня. Уздовж задньої стіни стояли три розкриті, ковані залізом скрині, і в них видно було оправлені в жовту шкіру великі книги.
Дервіш поклав біля дверей посох та інші свої речі. Скинувши туфлі, він пройшов до старого, преклонив коліна й опустився на п’ятки.
— Бент-Занкиджа! — тремтячим голосом гукнув старий.
Увійшов хлопчик у довгому до п’ят смугастому халаті й голубій чалмі. Схрестивши руки на животі, він схилився, чекаючи наказу.
— Візьми оцей золотий динар. Передай його старому Саклабу і поясни йому так: «Піди, діду Саклаб, на базар у той ряд, де сидять індуси-міняйли перед ящиками з срібними і золотими монетами. Ці ж міняйли продають дзиги і кості для гри. Вибери того, у кого найсивіша борода, і попроси оцінити цю монету: чи це справжній, повної ваги золотий динар?» Якщо міняйло-індус скаже, що в динарі немає обману, то хай він його розміняє на срібні дирхеми. Одержавши срібло, нехай Саклаб піде в той ряд, де подорожні можуть з насолодою поїсти, і купить те, що зараз тобі перелічить оцей шановний шукач істини.
— Що повинен слуга купити? — звернувся хлопчик до дервіша.
Той дивився на хлопчика. Ніжні риси його обличчя здалися дивно знайомими. Де він його бачив? Дервіш сказав:
— Нехай слуга візьме з собою кошика і купить усе те, що він купив би для брата, якого він не бачив багато років. Хай слуга сам вибирає.
Старик поманив до себе хлопчика і сказав йому на вухо.
— Хай Саклаб, повернувшись з базару, не входить сюди, як звичайно, обірванцем, а спершу надіне мій старий халат. А ти, віддавши йому динар, повертайся сюди і захопи з собою чорнильницю з калямом[31] і папір. Зараз ти будеш записувати його розповіді.
Хлопчик зник і незабаром повернувся з папером і приладдям для письма.
— Скажи мені, подорожній, спочатку твоє ім’я, звідки ти родом і як ти потрапив до славного Багдада?
— Мене зовуть Хаджі Рахім аль-Багдаді. А родом я з маленького селища поблизу Басри. Я ладен відповідати тобі на всі запитання, але спочатку дозволь мені торкнутися чогось іншого, чим непокоїться моє серце.
— Ну, говори, — сказав старий.
— У Багдаді я вчився у великому медресе[32] у найславетніших учених. Серед студентів, які разом зі мною шукали світла в цих факелів знання, був один юнак, завжди скорботний і мовчазний, що відзначався надзвичайною старанністю. Коли я йому сказав, що хочу надіти «пояс блукання» і, взявши «посох мандрівника», вирушити до славного Гурганджа, благородної Бухари і прекрасного Самарканда, цей юнак звернувся до мене з такими словами: «Хаджі Рахіме аль-Багдаді, якщо ти потрапиш до багатого міста хорезм-шахів Гурганджа, то пройди на третю вулицю, що перетинає головний шлях від базару до Західних воріт, знайди там дім коваля і торговця зброєю Кари-Максума і дізнайся, чи живі там мої шановні батьки. Розкажи їм усе, що я роблю в Багдаді. А коли ти повернешся до Багдада, то повідаєш мені все, що про них дізнаєшся». Я обіцяв йому це і вирушив у путь. Але вітер несподіванок і гроза випробувань кидали мене в різні боки всесвіту. Я йшов під палючим промінням сонця Індії, проходив далекі пустелі Татарії[33], доходив до Великої стіни, що охороняє царство китайців від наскоків татар; я відвідав берег ревучого океану, пробирався через круті снігові гори Тянь-Шаню і скрізь знаходив мусульман[34]. Так минуло багато років, поки я нарешті потрапив до Гурганджа, на оцю вулицю, яку мені вказав мій багдадський друг. Я знайшов і дім, і хвіртку під білосніжним деревом акації, і, нарешті, я розмовляю з тобою, майстре чудес, який, мабуть, пам’ятає юнака, що жив тут, в оцьому дворі, і пішов п’ятнадцять років тому з Гурганджа?
— Як звали цього юнака? — спитав старий суворо.
— Там, у високому палаці знань, він називався Абу-Джафар аль-Хорезмі (з Хорезму).
— Як ти наважився вимовити це ім’я, нещасний! — закричав старий мірза (переписувач), і піною вкрилися його губи. — Чи знаєш ти, що він дуже великий грішник? Незважаючи на свої юні літа, він покрив ганьбою і себе, і своїх батьків і мало не кинув у вир лиха всіх родичів.
— Але ж він був дуже юний! Що такого міг він зробити? Чи вбив він кого-небудь, чи зробив замах на знатного бека?
33
Татарія — так у зображувані часи називали територію теперішньої Монголії і Західного Китаю, населену численними кочовими племенами тюркського походження, які мали загальну назву татар.
34
Вихідці з Середньої Азії (мусульмани) согди, а потім їхні нащадки таджики, чудові ремісники і заповзятливі купці, з найстародавніших часів розселилися по великому торговому шляху з Середньої Азії до Китаю, де всюди були їхні торгові і ремісничі селища.