— Цей жахливий Абу-Джафар, на жаль, з юних років відзначався великими здібностями і старанністю. Він учився разом з іншими учнями у наших найкращих учителів, намагаючись осягти і читання, і красу витонченого письма, і глибокий зміст великої книги корану. Він мав успіх у всьому і почав вдало складати вірші, наслідуючи Фірдоусі, і Рудегі, і Абу-Саїда. Але вірші його були не на науку іншим, а тільки для спокуси легковірних…
Старий вів далі пошепки:
— Цей нещасний юнак почав вільнодумствувати. Він дозволяв собі сперечатися з сивобородими улемами[35] та імамами, бентежачи інших простодушних слухачів. Нарешті, коли імам зауважив: «Ти йдеш не шляхом до раю, а до вогняної безодні пекла», — Абу-Джафар йому зухвало відповів: «Йди геть від мене і не клич мене до раю! Коли ти проповідуєш про чотки, про місця молитви і про терпіння, я думаю, хіба не все одно — чи йти до мечеті Мухаммеда чи до монастиря їси, де б’ють у дзвони, чи до синагоги Мойсея. Скрізь я шукав, але не знаходив бога, бога нема, його вигадали ті, хто торгує його ім’ям. Моя зоря, мій проводир — Абу-Алі Ібн-Сіна»[36]. Тоді святі імами прокляли його і наказали схопити. Вони хотіли на майдані міста одрізати йому отруйний язик і обидві руки, щоб він не міг більше писати свої розтлінні вірші. Але Абу-Джафар із зміїною спритністю зник. Спочатку думали, що батько з жалю де-небудь переховує злочинного сина. Тому сам хорезм-шах Мухаммед, дізнавшись про цю справу від імамів, наказав схопити батька, кинути його в зиндан[37] до блощиць і надіти ланцюг з написом: «Навіки і до смерті». А коли батько помре, то замість нього шах наказав посадити найближчого родича, доки Абу-Джафар добровільно не повернеться.
— І батько досі у в’язниці? — тихо спитав дервіш. Його розширені очі блищали, а обличчя стало сірим, як у мерця.
— Батько помер, не витримавши вогкості, темряви, і страшних кліщів, і блощиць підвалу. Виконуючи наказ хорезм-шаха, кати схопили молодшого його сина Тугана, наділи на нього той самий ланцюг і кинули в той самий підвал.
— Який злочин! — прошепотів дервіш.
— Мені дуже шкода цього хлопчика Тугана, — вів далі старий. — Я багато піклувався про нього. Не бажаючи, щоб Туган пішов по слідах його зіпсованого старшого брата, я намагався просвітити його. Туган учився в мене читати й писати, але його більше вабило до ремесла і військових забав, і я віддав його в науку до коваля Кари-Максума, який показував, як виготовляти чудову зброю. Тепер заміняє мені Тугана маленька сирота, дочка рабині, Бент— Занкиджа. Вона дуже здібна до читання, письма і запам’ятовування різних віршів та пісень. З роками очі мої почали сліпнути, і все переді мною двоїться, і я бачу замість одного одразу три місяці. Бент-Занкиджа стала моїм помічником, переписувачем. Вона записує мої бесіди і переписує книги. Ось вона сидить перед тобою з калямом у руці.
Тоді дервіш зрозумів, що переписувач з голубою чалмою — це дівчина, яка з лопатою нещодавно виходила з хвіртки.
Дервіш пильно глянув на неї й опустив очі, не сміючи спитати про іншу дівчину, яку він бачив тут-таки, коли йому було шістнадцять років. Одганяючи від себе хвилювання, дервіш вигукнув:
— Хіба ти не майстер чудес? Ти навчив дівчинку тонкощів читання й письма, і після цього вона має право закручувати навколо голови тюрбан тим вузлом, яким хизуються лише мірзи. Я бачу, що в твоєму домі все сповнено турботами про знання.
Старий сплів тонкі пальці і пильно глянув на дервіша.
— Тепер розкажи про себе, чи довго ще ти збираєшся блукати?
Дервіш труснув скуйовдженою головою і втупився в старого чорними полум’яними очима.
— Мій батько — голод, що погнав мене через пустелі. Моя мати — нужда, що виплакала очі від суму, не маючи молока в груді для новонародженого. Мій учитель — страх перед мечем ката. Але я чую голос: «Не горюй, дервіше, ти завжди робив те, що тебе гідне».
Старий мірза похитав головою.
— Ти прикрашений знаннями, і тебе може охоче взяти до себе писарем всякий суддя чи правитель округу. І я так само зараз же міг би тебе взяти переписувачем книг до шахської бібліотеки. Там є рідкісні, унікальні книги, нікому не відомі навіть з назви, і їх слід переписати, щоб вони не загинули для людства. Навіщо тобі блукати по дорогах? Невже тебе приваблюють мандри, і курява, і бруд, і каміння під ногами?
Дервіш заговорив глухо:
— Мені кажуть: «Чому ти не прикрасиш свій притулок барвистими килимами?» Але, «коли пролунав закличний крик героїв, що робити з піснею співака?» «Коли кінь мчить у битву, як я можу прилягти серед троянд?»[38]
36
Абу-Алі Ібн-Сіна — видатний учений XI ст., який народився в Бухарі. У Європі він відомий під ім’ям Авіценна. За невір’я і вимогу свободи розуму був кинутий в Іспанії до в’язниці, де й помер. Він залишив багато книг з природничих наук, медицини, алхімії і був на мусульманському Сході одним з найвідважніших борців за свободу розуму. Його медична енциклопедія «Канон», перекладена на латинську мову, була головним посібником європейських лікарів у середні віки.