З використанням же в частині 1 статті 5 КК України терміну “кримінальний закон” та з урахуванням положень частини 1 статті 58 Конституції України, темпоральний колізійний припис, на мій погляд, міг би бути сформульований так: “Кримінальний закон, який пом’якшує або скасовує кримінальну відповідальність особи, має зворотну дію в часі…”. Очевидно, що в такій редакції він охопить всі матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі: і пом’якшення кримінальної відповідальності, і скасування кримінальної відповідальності (у формі декриміналізації діяння та звільнення від кримінальної відповідальності).
Вітчизняний колізійний припис про зворотну дію кримінального закону в часі відрізняється від відповідних положень кримінальних законів деяких пострадянських країн тим, що в ньому немає вказівки на зворотну дію законів, що іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин. Так, наприклад, відповідно до частини 1 статті 10 КК Російської Федерації “кримінальний закон, що усуває злочинність діяння, пом’якшує покарання чи іншим чином покращує становище особи, яка вчинила злочин, має зворотну дію…”. Дослівно тотожні положення містяться в частині 2 статті 9 КК Білорусі, частині 2 статті 3 Литовської Республіки, частині 1 статті 10 КК Республіки Молдова, частині 1 статті 6 КК Туркменістану та законах деяких інших країн. На перших етапах розробки проекту нині чинного КК України в ньому також містилося подібне положення, однак у 1996-1997 році розробники проекту від нього відмовилися.
Окремими дослідниками відсутність в частині 1 статті 5 КК України вказівки на закони, що іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин, як на такі, що мають зворотну дію, розцінюється як серйозний недолік українського законодавства. Зокрема, А. Потапов пише, що відсутність такої вказівки “суттєво звужує можливості застосування норм КК України стосовно діянь, вчинених до набуття ним чинності. За КК України не мають зворотної сили кримінальні закони, які іншим чином (окрім усунення злочинності діяння та пом’якшення кримінальної відповідальності) покращують становище осіб, які вчинили злочини, в тому числі закони про особливості видачі злочинців для притягнення до кримінальної відповідальності і відбування покарання (стаття 10 КК України), закони про правові наслідки засудження особи поза межами України (стаття 9 КК України), закони про обмежену осудність (стаття 20 КК України в своїй чинній редакції прямо не передбачає можливості пом’якшення відповідальності осіб, які вчинили злочини при обмеженій осудності)”. З цих же причин, на думку А. Потапова, не мають зворотної дії і закони, які розширюють підстави звільнення від кримінальної відповідальності[640]. З такими твердженнями погодитися не можна.
На мій погляд, за умови вказівки в колізійному приписі на те, що зворотну дію мають кримінальні закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність особи, додаткове застереження щодо законів які іншим чином покращують становище особи, яка вчинила злочин, буде зайвим. В кримінальному праві ніякого іншого покращення становища такої особи, окрім як усунення чи пом’якшення кримінальної відповідальності, не може бути, оскільки кримінальне право не визначає жодних інших наслідків вчинення злочину, крім кримінальної відповідальності за нього. Тому всякі зміни кримінального закону вони завжди стосуються або встановлення чи усунення кримінальної відповідальності, або її посилення чи пом’якшення. Тому всі вони підпадають або під визначену категорію законів, що мають зворотну дію, або є законами, які такої дії не мають. В тому числі, сказане стосується і тих кримінальних законів, які названі А. Потаповим в якості таких, що “іншим чином покращують становище особи”. Зокрема, закони, які унеможливлюють видачу особи, яка вчинила злочин, до іноземної держави, усувають її кримінальну відповідальність в цій державі; закони, які обмежують можливості врахування вироку суду іноземної держави, пом’якшують кримінальну відповідальінсть особи за злочин, вчинений в Україні; стаття 20 КК України дозволяє або пом’якшити кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин в стані обмеженої осудності; закони, які розширюють підстави звільнення від кримінальної відповідальності, як вже відзначалося вище, є законами, що усувають кримінальну відповідальність тощо. Таким чином, всі ці положення КК України і так мають зворотну дію, тому спеціальне застереження про закони, які “іншим чином покращують становище особи”, є зайвим. У зв’язку з цим уявляється обґрунтованою позиція вітчизняного законодавця, який не включив його до колізійного припису частини 1 статті 5 КК України.
640
Див.: