Чинність і дія кримінального закону в часі

Поряд з колізійною статтею, іншою формальною підставою, яка іноді використовується для надання зворотної дії кримінальним законам, є пряма, ясно виражена або “мовчазна” вказівка законодавця про це[665]. Ясно виражену вказівку законодавця про надання їм зворотної дії мали, наприклад, декрет Ради Народних Комісарів РРФСР від 8 травня 1918 р. “Про хабарництво”[666], постанова Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 21 листопада 1929 р. “Про оголошення поза законом посадових осіб – громадян Союзу РСР за кордоном, що перебігли в табір ворогів робітничого класу і селянства і відмовилися повернутися до Союзу РСР”[667] та деякі інші кримінальні закони. “Мовчазно” зворотна дія була надана ст. 13 Положення про державні злочини (контрреволюційні та особливо для СРСР небезпечні злочини проти порядку управління)[668], затвердженого постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР 25 лютого 1927 р., яка встановлювала покарання за активну боротьбу проти робітничого класу і революційного руху, виявлені на відповідальній або секретній (агентурній) посаді за царського ладу або у контрреволюційних урядів в період громадянської війни. В подальшому ця стаття була включена до Кримінальних кодексів всіх союзних республік СРСР (ст. 54¹³ КК УРСР 1927 р., ст. 58¹³ КК РРФСР 1926 р., ст. 74 КК БРСР 1928 р. та ін.) та проіснувала до кодифікації кінця 50-х – початку 60-х років[669].

Наведені приклади стосуються лише надання зворотної дії спеціальною вказівкою законодавця тим законам, які встановлювали чи посилювали кримінальну відповідальність за певно визначені діяння. Однак, у ряді випадків зворотну дію отримували комплексні нормативно-правові акти, незалежно від того, що в окремих випадках вони встановлювали чи посилювали відповідальність, в окремих – скасовували чи пом’якшували, а в інших же – жодним чином не змінювали її. Такі ситуації в Радянському Союзі мали місце, коли зворотна дія надавалася цілим Кримінальним кодексам окремих союзних республік на території інших республік. Так, у 1940 році Президія Верховної Ради СРСР поширила чинність КК Української РСР на територію Молдавської РСР[670], а КК РРФСР на територію Литовської РСР, Латвійської РСР та Естонської РСР[671]. При цьому у відповідних Указах було зазначено, що притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинені злочини, має відбуватися на підставі згаданих Кодексів, а раніше винесені вироки – підлягають перегляду. За волею законодавця у повному обсязі отримав зворотну дію і КК РРФСР 1922 року[672].

Така законодавча практика мала місце не лише в Радянському Союзі, а й у деяких інших країнах. Зокрема, у Франції законодавцем була надана зворотна дія законові від 14 листопада 1918 р., яким було посилене кримінальне переслідування державної зради та шпіонажу. Таку ж вказівку мали майже всі кримінально-правові акти періоду окупації під час Другої світової війни, а також ордонанс від 26 грудня 1944 року, який ввів покарання у вигляді поразки в правах для осіб, що співробітничали з ворогами під час війни[673].

Широковідомим є англійський Статут 1584 року, якому законодавцем була надана зворотна дія. За цим законом була страчена шотландська королева Марія Стюарт, яка була арештована за обвинуваченням у вчиненні зради ще в 1569 році[674]. З цього приводу Фрідріх Шиллер в трагедії “Марія Стюарт” писав: “горе жертві, коли вуста законодавця їй же й вирок виносять!”[675].

Досить поширеною є практика надання кримінальним законам зворотної дії спеціальною вказівкою законодавця у Китаї. При цьому, така вказівка не позбавлена такої собі “китайської специфіки”. Ось як, наприклад, вона була сформульована в Рішенні Постійного Комітету Всекитайських Зборів Народних Представників “Про суворе покарання злочинців, які підривають економіку”. Це рішення було прийнято 8 березня 1982 року і відповідно до його пункту 2 набуло чинності з 1 квітня того ж року. Однак далі, у цьому ж пункті сказано, у випадках коли особа, яка скоїла злочин до набуття Рішенням чинності, до 1 травня 1982 року з’явиться із зізнанням або, перебуваючи під вартою, щиросердно зізнається про всі скоєні нею злочини і, крім того, надасть правдиву звинувачувальну інформацію про факти скоєння злочинів іншими злочинцями, подальший розгляд її справи ведеться згідно положень законодавства, чинного до дня набуття чинності цим Рішенням. У випадках же, коли особа до 1 травня 1982 року не вчинить описаних дій, її справа розглядається згідно з цим Рішенням[676].

665

Блум М.И. Тилле А.А. Обратная сила закона. – М.: Юридическая литература, 1969. С. 64-65.

666

О взяточничестве: Декрет Совета Народных Комиссаров РСФСР от 8 мая 1918 г.// Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского Правительства. – 1918. – № 35. – Ст. 467.

667

Об объявлении вне закона должностных лиц – граждан Союза ССР за границей, перебежавших в лагерь врагов рабочего класса и крестьянства и отказавшихся вернуться в Союз ССР: Постановление Президиума Центрального Исполнительного Комитета СССР от 21 ноября 1929 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Союза Советских Социалистических Республик. – 1929. – № 76. – Ст. 732

668

О государственных преступлениях (контрреволюционных и особо для СССР опасных преступлениях против порядка управления): Положение, утвержденное Постановлением Центрального Исполнительного Комитета СССР от 25 февраля 1927 г. // Собрание законов и распоряжений Рабоче-Крестьянского правительства Союза Советских Социалистических Республик. – 1927. – № 12. Отдел первый. – Ст. 123.

669

Лише у 1959 році були скасовані і Декрет “Про хабарництво” та постанова Президії ЦВК “Про оголошення поза законом посадових осіб…” (Див.: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1959 р. // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. – 1959. – № 15. – Ст. 91).

670

Див.: О временном применении Кодексов Украинской ССР на территории Молдавской ССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 14 декабря 1940 г. // Уголовное законодательство СССР и Союзных Республик (Основные законодательные акты): Сбориник / Под общ. ред. Д.С. Карева. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1957. С. 25.

671

Див.: О временном применении уголовного, гражданского и трудового законодательства РСФСР на территории Литовской, Латвийской и Эстонской Советских Социалистических Республик: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 6 ноября 1940 г. // Уголовное законодательство СССР и Союзных Республик (Основные законодательные акты): Сбориник / Под общ. ред. Д.С. Карева. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1957. С. 24.

672

Див.: Швеков Г.В. Первый советский уголовный кодекс. – М.: Высшая школа, 1970. С. 21.

673

Див.: Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции. – М.: СПАРК, 1996. С. 26.

674

Див.: Игнатов А.Н. Введение в изучение уголовного права. Уголовный закон: Лекция / Под ред. Ю.А. Красикова. – М.: НОРМА, 1996. С. 24.

675

Шиллер Ф. Драмы. / Пер. с нем. – М.: Художественная литература, 1981. С. 230.

676

Див.: Про суворе покарання злочинців, які підривають економіку: Рішення Постійного Комітету Національного Народного Конгресу Китайської Народної Республіки від 8 березня 1982 р. // (переклад цього нормативно-правового акту зберігається у Національній парламентській бібліотеці України (м. Київ)).