Чинність і дія кримінального закону в часі

Практично у всіх колишніх європейських соціалістичних країнах після Другої світової війни приймалися кримінальні закони, яким спеціальною вказівкою законодавця надавалася зворотна дія. Так, у Болгарії це був Закон “Про віддання до народного суду винуватців втягнення Болгарії у світову війну проти союзних націй та злодіянь, пов’язаних з нею”, прийнятий Урядом Вітчизняного фронту 30 вересня 1944 року[677]. У Польщі 31 серпня 1944 року було видано Декрет Польського Комітету національного звільнення “Про заходи покарання фашистсько-гітлерівських злодіїв, винуватих у вбивствах та знущаннях над цивільним населенням та полоненими, а також про заходи покарання зрадників Польського Народу”; 22 січня 1946 року – Декрет “Про відповідальність за серпневу поразку та фашизацію державного життя”; 22 липня 1946 року – Декрет “Про кримінальну відповідальність за відмову від нації в період війни 1939-1945 рр.”[678]. В Угорщині у 1945 році були видані постанови Тимчасового Народного Уряду “Про відповідальність за військові злочини та злочини проти народу” № 81/1945 та № 1440/1945[679]. В Німецькій Демократичній Республіці було видано закон Контрольної ради № 10 від 20 грудня 1945 року “Про покарання винуватих у військових злочинах та злочинах проти миру та людства” тощо[680]. Всім цим нормативно-правовим актам була надана зворотна дія спеціальними вказівками органів, що їх видавали.

У Монголії надання кримінальному законові зворотної дії спеціальною вказівкою законодавця мало місце у статті 4 Указу Президії Верховного Народного Хуралу МНР № 128 від 26 травня 1961 року “Про кримінальну відповідальність осіб, винуватих у виникненні лісової і степової пожеж” і позитивно оцінюється місцевими криміналістами[681].

У Камбоджі (Кампучиї) зворотна дія була надана декрету-закону № 1 Народно-революційної ради від 15 липня 1979 року, спеціально прийнятого для покарання колишніх лідерів країни Пол Пота, Ієнг Сарі та їх оточення за діяння, вчинені ними в період перебування при владі[682].

29 грудня 2002 року вироком Верховного Казиєту (Суду) Туркменістану четверо осіб (Ш., О., Х. та И.) були визнані винними у державній зраді шляхом посягання на життя Президента С. Ніязова і їм було призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 25 років – максимально можливе за законом, чинним на момент вчинення інкримінованого діяння (25 грудня того ж року). У той же день до Конституції країни були внесені зміни, якими Халк Маслахати (Народна рада Туркменістану – найвищий орган державної влади) була наділена повноваженням давати згоду Верховному Казиєту на застосування нового виду покарання – довічного позбавлення волі. Наступного дня (30 грудня) Халк Маслахати своєю постановою замінила призначене Ш., О., Х. та И. покарання на довічне позбавлення волі і надала згоду Верховному Казиєту на застосування цього покарання до інших співучасників діяння, інкримінованого названим особам[683].

У Сполучених Штатах Америки пункт 3 розділу 9 статті 1 Конституції містить пряму заборону для Конгресу приймати закони ex post facto, тобто закони, в яких застережена їх зворотна дія[684]. Це положення хоч і має найвищий рівень узагальнення: стосується законів усіх галузей та будь-якого змісту, однак судова практика та більшість дослідників у США схиляються до того, що заборона приймати закони зі зворотною дією торкається лише, або головним чином, кримінальних законів[685]. Мабуть, саме тому за понад двохсотлітню історію існування цієї країни жоден кримінальний закон в ній не отримав зворотної дії в часі за спеціальною вказівкою законодавця.

Практика надання кримінальному законові зворотної дії спеціальною вказівкою законодавця вельми активно підтримувалося радянською юридичною наукою. У доктрині радянського права, у тому числі кримінального, тривалий час підтримувалася існуюча ще з Середньовіччя ідея про повноваження законодавця своїм рішенням надавати зворотної дії будь-яким або деяким кримінальним законам. “Немає підручників загальної теорії держави та права або кримінального права, – писали М.І. Блум і А.О. Тілле, – в яких була відсутня б вказівка про можливість надання зворотної сили законам, за умови спеціального про те застереження в самому законі”[686]. На користь повноваження законодавця надавати своєю вказівкою зворотної дії більш суровому кримінальному законові висловлювалися, зокрема, О.А. Герцензон[687], Б.С. Утевський[688], А.А. Піонтковський[689] та деякі інші автори. Проте, слід зазначити, що оскільки частіше за все спеціальною вказівкою радянського законодавця надавалася зворотна дія кримінальним законам, що встановлювали злочинність або посилювали караність діяння, майже всі вчені, які підтримували цю ідею, вказували, на особливість (виключність) випадків, в яких може мати місце надання зворотної дії законові за цією підставою[690].

677

Див.: Краснополина М.А. Основные вопросы уголовного права Народной Республики Болгария. – М.: Госюриздат, 1960. С. 9-49, 52-53.

678

Див.: Станик В.П. Уголовное право Польской Народной Республики (основные положения). – М.: Гос. изд-во юридиеской литературы, 1955. С. 76-77.

679

Див.: Келина С.Г. Основные вопросы уголовного права Венгерской Народной Республики. – М., 1960. С. 5-26, 121-127.

680

Див: Сперанский И.А. Уголовное законодательство Германской Демократической Республики. – М., 1959. С. 5-44.

681

Див.: Уголовное право Монгольской Народной Республики. Часть Общая / Б. Лаваасамбуу, Г. Совд, Х.М. Ахметшин и др. – М.: Юридическая литература, 1983. С. 66.

682

Див.: Нюрнбергский процесс: право против войны и фашизма / Дж. Гинзбургс, В.Н. Кудрявцев, Р.С. Кларк и др. Под ред. И.А. Ледях и И.И. Лукашука. – М.: ИГП РАН, 1995. С. 110.

683

За матеріалами Інтернет-сайту http://www.turkmenistan.ru/

684

Див.: Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. С. 139. (- 192 с.)

685

Див.: Garner B.A. A Dictionary of Modern Legal Usage. – New-York – Oxford: OXFORD UNIVERSITY PRESS, 1987. P. 233-234; Hill G., Hill K. The Real Dictionary of the Law // http://dictionary.law.com.; Rehnquist W. H. The Suprim Cort: Haw It Was, Haw It Is. – New York: William Morrow and Company, Inc., 1988. P. 166; де Токвиль А. Демократия в Америке. / Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1992. С. 125.

686

Блум М.И. Тилле А.А. Обратная сила закона. – М.: Юридическая литература, 1969. С. 57. Однак, таке твердження, на мій погляд, занадто категоричним. Вже на той час не розділяли такої позиції, зокрема, І.І. Солодкін, А.Б. Сахаров, М.І. Ковальов (в окремих працях), Є.А. Фролова, М.А. Єфімова та деякі інші автори (Див.: Курс советского уголовного права. Л., 1968. Т. І. С. 120 (автор глави – І.І. Солодкін); Сахаров А.Б. // Социалистическая законность. – 1961. – № 6. – С. 28; Ковалев М.И., Фролова Е.А., Ефимова М.А. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик: Практический комментарий. – Свердловск, 1960. С. 22).

687

Див.: Уголовное право. Общая часть / А.А.Герцензон, М.М. Исаев, А.А. Пионтковский, Б.С. Утевский. Под ред. В.Д. Меньшагина. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. С. 255. (автор параграфа – О.А. Герцензон).

688

Див.: Утевский Б.С. Уголовное право. – М.: Гос. изд-во юридической литературы, 1949. С. 20 (212 с.)

689

Див.: Пионтковский А.А. Вопросы Общей части уголовного права в практике судебно-прокурорских органов. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1954. С. 30.

690

Див., наприклад: Ковалев М.И. Советский уголовный закон – Свердловск, 1956. С. 32; Научно-практический комментарий к Основам уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. – М., 1961. С. 25; Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. М.: Изд-во МГУ, 1967. С. 267-268; Уголовное право.общая часть / А.А.Герцензон, М.М. Исаев, А.А. Пионтковский, Б.С. Утевский. Под ред. В.Д. Меньшагина. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. С. 255. (автор параграфа – О.А. Герцензон); Брайнин Я.М. Советское уголовное право. Общая часть (Лекции, читанные в Киевском государственном университете). Вып. 1. – К.: Изд-во Киевского университета им. Т.Г. Шевченко, 1955. С. 164. та інші роботи.