4.5. Межі зворотної дії кримінального закону в часі
Під межами дії закону в правознавстві звичайно розуміється коло юридичних фактів, що породжують правовідносини, в яких такий закон визначає юридичний зміст[754]. В науці кримінального права прийнято визначати межі дії закону у просторі та в часі[755]. При цьому під межами дії кримінального закону в просторі розуміються межі територій, у разі вчинення злочину на яких кримінальні правовідносини будуть породжуватися в результаті дії саме цього кримінального закону. Відповідно межами дії кримінального закону в часі визнаються початковий та кінцевий момент певного проміжку часу, вчинення злочину протягом якого породжує кримінальні правовідносини в результаті дії того ж кримінального закону.
Просторові межі зворотної дії кримінального закону в часі, як і просторові межі його прямої дії визначені статтями 6, 7 та 8 КК України[756]. Вони є універсальними і рівним чином стосуються обох названих видів дії кримінального закону в часі. Відповідно до статті 6 КК України кримінальний закон України діє щодо всіх кримінальних правовідносин, породжених юридичним фактом (злочином), який мав місце на території України. Відповідно ж до статей 7 та 8 КК України кримінальний закон України діє також щодо кримінальних правовідносин, які виникли внаслідок юридичного факту (злочину), що мав місце поза межами України, якщо: цей злочин був вчинений громадянином України чи особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні, або якщо іноземцем чи особою без громадянства, яка постійно не проживає в Україні, вчинено за межами України злочин, який України повноважна переслідувати відповідно до міжнародного договору, чи особливо тяжкий злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Оскільки щодо кримінальних правовідносин, які виникли в названих просторових межах, кримінальний закон України може мати пряму дію, точно так же щодо них він може мати і зворотну дію. Тому жодних особливостей просторових меж зворотної дії кримінального закону порівняно з просторовими межами його прямої дії не спостерігається. З огляду на це, просторові межі зворотної дії кримінального закону в часі у цьому дослідженні далі не розглядаються. Що ж стосується часових (темпоральних) меж зворотної дії кримінального закону в часі, то їх визначення має, на мою думку, неабияку актуальність, як з огляду на відому дискусійність цієї проблеми в науці, так і з причин законодавчого закріплення особливостей темпоральних меж саме зворотної дії кримінального закону в часі.
Будь-які темпоральні межі, у тому числі й межі зворотної дії кримінального закону в часі, визначаються двома моментами. Перший з них – це початковий момент (нижня межа дії закону в часі), другий – кінцевий момент (верхня межа дії закону в часі). Виникнення юридичного факту (вчинення злочину) між цими двома межами якраз і є підставою для зворотної щодо нього дії кримінального закону. Не викликає сумніву, що стосовно зворотної дії кримінального закону в часі верхньою, кінцевою межею такої дії, є момент набуття чинності кримінальним законом, який її має. Вчинення злочину після цього моменту унеможливлює зворотну дію кримінального закону, оскільки відносно такого злочину цей закон матиме пряму дію. Що ж стосується нижньої, початкової часової межі зворотної дії кримінального закону, то її встановлення часто викликає певні труднощі. Виникає, зокрема, питання: як “далеко” назад діє кримінальний закон? Відповідь на це питання залежить від розуміння самої сутності зворотної дії кримінального закону як зміни повноваження держави в уже існуючому кримінальному правовідношенні. Кримінальний закон, як відзначалося, не може мати зворотної дії, якщо на момент набуття ним чинності не існує таке, що вже виникло і ще не припинилося кримінальне правовідношення. Виходячи з цього, нижньою, початковою часовою межею зворотної дії кримінального закону в часі має бути визнаний момент виникнення того чи іншого конкретного кримінального правовідношення, яке ще існує на момент набуття чинності даним кримінальним законом.
Такі висновки, хай і не прямо, але підтримуються більшістю криміналістів. Дискусії ж, в основному, точаться навколо того, на якій стадії розвитку має знаходитися кримінальне правовідношення (у широкому сенсі) для того, щоб новий кримінальний закон міг мати щодо нього зворотну дію в часі. У радянській кримінально-правовій науці часто вважалося, що кримінальний закон може мати зворотну дію в часі лише стосовно тих кримінальних правовідносин, які знаходяться ще на стадії кримінального переслідування, тобто в яких ще не набув законної сили вирок суду[757]. Значно раніше В. Спасович писав, що “якщо закон (мається на увазі закон, який скасовує або пом’якшує кримінальну відповідальність – Ю.П.) видано після винесення остаточного вироку, то оскільки постановленням вироку закінчується діяльність суду, його пом’якшення чи скасування можуть бути здійснені лише у вигляді помилування верховною владою”[758].
754
755
Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. /
756
Вище вже термінологічну невиваженість 6, 7 та 8 КК України, в назвах яких вживається термін “чинність” кримінального закону у просторі. Однак, чинність – це категорія, яка стосується існування закону в часі, вона має початковий і кінцевий моменти в часі, це період “життя” закону. Що ж стосується визначення на підставі того чи іншого кримінального закону правових наслідків вчинення злочину на певній території, то це охоплюється поняттям “дія” кримінального закону. Отже, слід, на мою думку уточнити термінологію назв статей 6, 7 та 8 КК України, замінивши в них термін “чинність” терміном “дія”.
757
758