Чинність і дія кримінального закону в часі

М.І. Блум та деякі інші криміналісти допускали можливість зворотної дії кримінального закону щодо правовідносин, які вже знаходяться на останній стадії розвитку – стадії виконання постановленого вироку, лише якщо законодавець спеціально зазначить це при прийнятті такого закону[759]. Серед криміналістів ХІХ століття таку ж позицію займав, наприклад, О.Ф. Кістяківський, на думку якого “новий більш м’який закон застосовується не лише до тих дій, над якими суд ще не звершений, але й до тих, відносно яких вже відбувся вирок; останній повинен бути видозмінений згідно нового закону. Йдучи логічно, треба визнати за правило, що такий закон слід застосовувати і до тих засуджених, які вже відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Про таке застосування необхідна лише спеціальна згадка в самому законі”[760].

Інша позиція, яка полягала у тому, що кримінальний закон має зворотну дію щодо кримінального правовідношення незалежно від стадії його розвитку, знайшла менше прихильників, але, все ж, також іноді підтримувалася. Так, наприклад, С. Будзинський писав, що “засади застосування менш сурового закону повинні мати вплив не лише під час винесення вироку, а й при виконанні його, якщо покарання може бути зменшене чи якщо справа стосується усунення додаткового покарання (наприклад, позбавлення певних прав) тощо”[761]. А. Чишиєв і Ю. Подулясський писали, що “застосування цього принципу (зворотної дії кримінального закону в часі – Ю.П.) при розгляді в суді дій, вчинених до видання нового закону, а також стосовно осіб, які на момент видання нового закону відбувають покарання, не викликає сумніву”[762]. На думку естонських криміналістів зворотна дія кримінального закону поширюється на весь кримінальний процес – від моменту порушення кримінальної справи до погашення чи зняття судимості[763], тобто – на все кримінальне правовідношення (у широкому сенсі) – від моменту його виникнення до моменту його закінчення. Таку ж позицію займав і Г.З. Анашкін[764].

Існування останньої позиції збагатило кримінально-правову науку поняттями “проста” та “ревізійна” зворотна дія кримінального закону[765]. “Простою” зворотною дією пропонувалося називати дію кримінального закону щодо правовідношення, яке ще знаходиться на стадії кримінального переслідування; “ревізійною” – таку зворотну дію кримінального закону, яка має місце у правовідношеннях, в яких вже постановлено вирок, коли покладена на особу реальна кримінальна відповідальність “ревізується”, переглядається на предмет приведення її у відповідність до тієї потенційної, що передбачена новим законом.

Диференційовано підходив до визначення стадій розвитку кримінального правовідношення, щодо якого кримінальний закон може мати зворотну дію, Е.Я. Немировський. На його думку “новий закон, що набув чинності після остаточного вирішення справи, підлягає застосуванню до засудженого лише в тому випадку, коли він скасовує караність даного виду злочину” і не підлягає застосуванню, якщо він пом’якшує кримінальну відповідальність[766]. Тобто, Е.Я. Немировський вважав, що якщо закони, які скасовують кримінальну відповідальність мають зворотну дію незалежно від стадії розвитку кримінального правовідношення, то закони, які пом’якшують таку відповідальність мають зворотну дію, лише якщо кримінальне правовідношення ще знаходиться на стадії кримінального переслідування.

Пленум Верховного Суду РРФСР ще у 1925 році у рішенні по справі громадянина Петрова-Лазути висловився на користь звільнення від покарання осіб, засуджених за декриміналізовані діяння[767]. Однак така практика вищих судових органів СРСР у той час не відзначалася послідовністю. Той же пленум Верховного Суду РРФСР у роз’ясненні від 21 квітня 1924 року відзначив, що “новий закон не має сили для справ, вже остаточно вирішених”[768]. Пізніше судова практика твердо стала на шлях незастосування кримінальних законів, що мають зворотну дію, щодо кримінальних правовідносин, в яких вже постановлено вирок, якщо лише про таке застосування немає спеціальної вказівки законодавця у самому кримінальному законі.

759

Див.: Блум М.И. Вопросы действия советского уголовного закона во времени // Ученые записки Латвийского государственного университета. Том 44. Юридические науки. Вып. 4. Вопросы уголовного права и процесса. – Рига: Латв. гос. ун-т им. Петра Стучки, 1962. С. 40. У більш пізній своїй роботі М.І. Блум відзначила, що питання про надання зворотної дії кримінальному закону щодо тих правовідносин, в яких вже відбувається реалізація державою повноваження покласти на особу, яка вчинила злочин, кримінальну відповідальність, повинно бути вирішене не лише з урахуванням інтересів осіб, що відбувають покарання, а в першу чергу виходячи з інтересів держави: “законодавець повинен враховувати кількість осіб, що підлягають одночасному звільненню, дані про їх виправлення, повинен прогнозувати можливе зростання злочинності і лише на цій підставі вирішувати питання про можливість чи неможливість поширення на цих осіб нових, більш м’яких законів” (Див.: Блум М.И. Пределы обратной силы более мягкого уголовного закона // Правовые исследования: Сб. научн. статей, посвященный 70-летию Т.В. Церетели. – Тбилиси: Мецниереба, 1977. С. 50) Див. також: Курс советского уголовного права. Общая часть. Т. І. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. С. 117-118.

760

Кистяковскій А.θ. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права с подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнага законодательства. – К.: Изданіе Книгопродавца-Издателя Ф.А. Іогансона, 1891. С. 178-179.

761

Будзинскій С. Начала уголовнаго права. – Варшава: Главный складъ въ книжныхъ магазинахъ Кожанчикова въ С. Петербургђ, Варшавђ и Казани, 1870. С. 42.

762

Чишиев А., Подулясский Ю. Обратная сила уголовных законов // Социалистическая законность. – 1957. – № 8. – С. 58.

763

Уголовный кодекс Эстонской ССР, комментированное издание / К. Паас, Э. Раал, И. Ребане и др. Под ред. И.Ребане. – Таллин: Ээсти Раамат, 1968. С. 16.

764

Новое уголовное законодательство РСФСР: Материалы научной сессии, посвященной Закону о судоустройстве, Уголовному и Уголовно-процессуальному кодексам, принятым на третьей сессии Верховного Совета РСФСР пятого созыва. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. С. 183-184.

765

Див.: Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / М.И. Ковалев, И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова и др. Под ред. И.Я. Козаченко и З.А. Незнамовой. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998. С. 36; Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / В.Д. Боровиков, О.Л. Дубовик, А.Э. Жалинский и др. Под общ. ред. С.И. Никулина. – М.: Менеджер; Юрайт, 2001. С. 35-36; Уголовное право. Общая часть: Учебник / В.Г. Беляев, А.И. Бойко, Н.И. Ветров и др. Под ред. В.Н. Петрашева. – М.: ПРИОР, 1999. С. 79 (- 544 с.).

766

Немировскій Э.Я. Учебникъ уголовнаго права. Общая часть. – Одесса: Изданіе Акціонернаго Южно-Русскаго Общества Печатнаго Дђла, 1919. С. 27.

767

Раз’яснения и постановления пленума Верховного Суда РСФСР от 15 июня 1925 г. (прот. № 9) // Еженедельник советской юстиции. – 1925. – № 27. – С. 951-952.

768

Сапгир И. Обратное действие уголовного закона // Еженедельник советской юстиции. – 1925. – № 50-51. – С. 1533.