Очевидно, що запропонований підхід до розуміння кримінально-правових наслідків зворотної дії кримінального закону, що пом’якшує кримінальну відповідальність базується на застосуванні принципу аналогії в кримінальному законодавстві. Як відомо, відносини, що безпосередньо регулюються статтею 72 КК України, – це відносини, що складаються при призначенні покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, а коефіцієнти перерахунку одного покарання в інше, що встановлені цією статтею, застосовуються у названих випадках для перерахунку менш суворого покарання в більш суворе. При цьому названі правила є найбільш близькими за змістом до ситуації перерахунку одного покарання в інше у випадку зворотної дії кримінального закону в часі, яка на сьогодні не є предметом законодавчого регулювання. Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 3 КК України “застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється”. Уявляється, що дане правило не слід абсолютизувати: положення частини 4 статті 3 КК України в системі з частиною 3 цієї ж статті має тлумачитися обмежувально, тобто лише як заборона визначення за аналогією злочинності діяння (заборона аналогії в Особливій частині кримінального закону). Що ж до застосування її в Загальній частині КК України, то, на мій погляд, для цього немає жодних перешкод, якщо аналогія кримінального закону застосовується на користь особи, яка вчинила злочин.
Нині чинний КК України зумовлює застосування аналогії і при визначенні кримінально-правових наслідків зворотної дії закону, що пом’якшує інші крім покарання заходи кримінальної відповідальності, а саме закону, що скорочує випробувальний строк, який встановлюється при звільненні від покарання з випробуванням, чи строк судимості. Уявляється, що кримінально-правовим наслідком зворотної дії такого закону буде саме скорочення випробувального строку чи строку судимості. Що ж до меж їх скорочення, то вони мають визначатися аналогічно тому, як визначаються межі зменшення розміру покарання, що перевищує максимальний розмір санкції нового закону. Тобто, при збереженні у КК України нині чинного положення про зменшення покарання до максимуму санкції нового закону, точно так же має знижуватися до максимального розміру, передбаченого новим законом і визначений особі випробувальний строк, який перевищує максимум, встановлений новим законом. Якщо ж законодавець сприйме запропонований вище підхід до пом’якшення призначеного особі покарання в межах санкції нового закону, то аналогічно й випробувальний строк, що перевищує максимум нового закону, має визначатися судом в нових межах.
Що ж до скорочення строку судимості, то оскільки він не має верхньої і нижньої межі, у будь-якому разі при його скороченні строк судимості особи, визначений на підставі закону, що втратив чинність, має визначатися на підставі нового закону. Такий підхід підтвердив і законодавець у пункті 11 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень КК України, відповідно до якого строки судимості осіб, які вчинили злочин під час чинності КК України 1960 року, мають визначатися на підставі положень КК України 2001 року у випадках, коли новим кодексом ці строки зменшено. Тобто, законодавець визначив, що кримінально-правовим наслідком законодавчого скорочення строку судимості є скорочення строку судимості осіб, які вчинили злочини до набуття новим законом чинності.
Отже, кримінально-правові наслідки зворотної дії в часі закону, який пом’якшує кримінальну відповідальність, будучи принципово єдиними, разом з тим різняться в залежності від того, який саме захід кримінальної відповідальності пом’якшено.