Разом з тим, не можна нехтувати й іншою стороною різноманітності визначень поняття “закон”. На мій погляд, така різноманітність цілком відповідає виведеній Д.А. Керімовим методологічній формулі про пряму пропорційну залежність числа існуючих визначень від складності явища, що визначається[47]. Тим не менше, кількість запропонованих визначень понять закону, у тому числі й закону кримінального, має сенс лише для подальших наукових досліджень, однак не для вироблення практичних рекомендацій.
За таких умов існує необхідність аналізу окремих ознак кримінального закону, з тим, щоб дослідивши всі їх сторони, відшліфувавши всі аспекти їх розуміння, потім зібрати ці ознаки у внутрішньо єдине, логічно вивірене, чітке і якомога більш адекватне визначення поняття закону. Вище викладене свідчить, що, перш за все, практично існує проблема визначення самої кількості ознак закону, які, як того вимагають логічні правила визначення поняття, є необхідними і достатніми для відображення його сутності і відмежування від усіх інших суміжних понять[48].
Загальновизнано, що поняття “кримінальний закон” є видовим до поняття “закон”, оскільки кожен кримінальний закон є законом, однак не кожен закон є кримінальним. Як видове поняття “кримінальний закон” з необхідністю має всі ознаки поняття свого роду – поняття “закон”. Однак, та обставина, що поняття “кримінальний закон” є вужчим за змістом, ніж поняття “закон”, зумовлює наявність у першого додаткових ознак порівняно з другим, оскільки, як відомо, зміст поняття зворотно пропорційний його обсягу[49]. Саме тому загальні ознаки поняття “закон” однаково властиві кожному законові повною мірою і в кожному з них проявляються однаково. Спеціальна ж ознака, також будучи притаманною кожному законові (оскільки не існує законів взагалі, поза галузевою належністю), разом з тим у кожному з них має свою власну характеристику, зумовлену специфікою тих суспільних відносин, на регулювання яких спрямований цей закон[50]. Як писав В.Є. Жеребкін, “ознак, які утворюють видову відмінність має бути вказано у визначенні стільки, щоб вони разом з родовою ознакою виражали сутність визначуваного предмета і їх було достатньо для обмеження (очевидно, мається на увазі: “відмежування” – Ю.П.) цього предмета від усіх інших схожих предметів”[51].
Визначаючи поняття кримінального закону, слід, перш за все, виходити з того, що він, оскільки даний нам у відчуттях та існує поза нашою свідомістю, є явищем об’єктивним. Таке його розуміння, у свою чергу, дає можливість зробити висновок про те, що відносно кримінального закону мають справджуватися філософські категорії, які є атрибутами будь-якого об’єкта пізнання. Зокрема, кожен об’єкт пізнання з достатньою повнотою може бути визначений та описаний шляхом характеристики його внутрішнього змісту та зовнішньої форми прояву. Такий висновок підтверджується і станом наукових досліджень окремих юридичних понять. Мається, на увазі те, що у вітчизняній правовій науці досить обширну літературу присвячено проблемам форми і змісту права[52]. Що ж до питання про форму і зміст закону (і, зокрема, закону кримінального), то вони ще, на жаль, не стали предметом поглибленого аналізу, на що зверталася увага у кримінально-правових дослідженнях ще декілька десятиліть тому[53].
47
Див.:
48
Див.:
49
Див.:
50
Див.: Драма российского закона /
52
Див., наприклад:
53
Див.: