— Каву і коньяк, — негайно замовив Андрес.
* * *
У Мануелевій читанці ця стаття фігурує під досить загадковою назвою «Пригоди невеличкого наказу», авторське право на яку знову належить Маркосові:
Можна було передбачити, що Лонштайн раз по раз забуватиме про Мануеля, тож хлопчик меланхолійно ссав бахрому на віконних шторах, ніколи не праних людською рукою після 1897 р., коли мадам Лавуазьє, власниця квартири, повісила цей гідний похвали допоміжний пристрій для захисту очей від сонця, що його, на думку рабинчика, годі побачити коли-небудь під час осоружного життя в цьому вавилоні, недоречно прозваному містом світла. Ще не доторкнувшись до дзвоника, Андрес почув регіт Лонштайна, що привітав його лівою рукою, бо до правої в нього причепилася вирізка, безперечно призначена Мануелеві, щоб він прочитав її коли-небудь, якщо настоянки бахроми на слині дадуть йому змогу дійти до ліквідації неписьменності.
— Глянь, яка краса, — прохрипів рабинчик, — глянь, друже, на цей супердовис, список ювілеїв, і зверни увагу, що пише один з наших співвітчизників, думаю, він ще ніколи не відступав так далеко від мистецтва нічого не казати.
— Найвидатніша річ, мабуть, отой кружечок, який ти намалював йому кульковою ручкою, — сказав Андрес, умостившись у фотелі й одразу помітивши, що ноги Мануеля невідривно заплуталися в шторі, а сам він екстатично ссе брудну тканину. Виявивши неабияку терплячість і смирення, він зрештою виплутав дитину з виру торочок і китичок, і то не без нещадної боротьби, бо Мануель затято опирався, сповнений твердого наміру обсмоктати ще тридцять сантиметрів бахроми, а коли нарешті опинився в нього на колінах, видав якісь звуки на кшталт іфктугпі, фенуде та інші варіанти відрижок і гикавок, тож Андрес запитав Лонштайна, чи в будинку є бодай трохи молока та інших безглуздих речей, якими запихають дітей.
— Не дуже багато, — признався збентежений рабинчик. — Хоча Сусанна й лишила мені понад три літри молока, але, розумієш, унаслідок радіорепортажів і патріотичного ентузіазму, який спровокувала в мені ця звістка, мені, по-перше, було не до молочних режимів, уже не кажучи про те, що мій гриб похилився вправо, і це мені видалося лихою прикметою. І, нарешті, як подумаю, чого коштує шматок м’яса моїй старенькій матусі в її хатинці в Ріо-Кварто, і про те, як ці йолопи викинули на літаки сорок дев’ять мільйонів доларів із єдиною метою залякати бразильців.
— Ходи сюди, мій маленький, — сказав Андрес, і Мануель почав усвідомлювати, що ситуація навколо нього вже поліпшується, — ходи, поки оцей нелюд перекаже мені новини.
— Фіата, фіка, фіфа, фіго, — завзято озвався Мануель.
— Дивовижна пам’ять, — здивувався Лонштайн, — учора ввечері він чув, як я проказую абревіатури міжнародних організацій зі списку, який передав мені Расмусен, хлопець, що працює друкодонтом у ЮНЕСКО; до речі, як на мене, У Тан утратив єдину в своєму житті нагоду розв’язати міжнародні проблеми, поглянь на список і скажи свою думку.
— Новини, — повторив Андрес.
— Ет, дрібниці, слухай, завжди та сама платівка, ультиматум спливає опівдні, уряди тремтять від обурення, французька поліція винюшує сліди, отаке. Тебе бачили, як ти заходив?
— Думаю, ні.
— Зрештою, хай там як, тебе доконають разом зі мною, ти собі уявити не годен, скільки разів, відколи ввечері мені принесли цю дитину, вона просилася пісі або їсти.