— Це тому, що він умирає від голоду, — виснував Андрес під час процесу енергійного переливання молока з пляшки в Мануеля, — подивись, як він, бідолашка, одразу заснув, і тобі не соромно, я викрию тебе у ФАО та ЮНІСЕФ, якщо вже йдеться про абревіатури.
Далі Андрес і Лонштайн з найбільшою обережністю, якої можна було сподіватися від них, уклали Мануеля в ліжко й мимохідь зварили окріп для «нескафе», рабинчик подав каву разом з абревіатурами, і, п’ючи другу склянку грапи, Андрес таки поглянув на них («…чекають повідомлень про разюче викрадення… тим часом Мірей Матьє заспіває для вас дуже популярну…») і трохи уїдливо запитав, що в біса означає цей список за такого розвитку подій, бо Лонштайн і далі вперто уникав розмов про Веремію, дарма що не вимикав радіо, незважаючи на діарею босанови і Мірей Матьє, потім знову повернувся до міжнародного синкретизму й абревіатур, бо все, здається, виливалося в цю низку волохатих монстрів на ротапринтному аркуші, яким рабинчик зневажливо махав перед моїм обличчям.
— Я маю свої причини, — мовив Лонштайн, — і, до речі, мені хотілося б знати, чому ти такий блідий.
— Погано спав і таке інше, до того ж хочу одразу піти туди, скажи точно, як туди добиратися.
— Ох, друже, це…
— Кажи, — повторив Андрес.
— Невже тобі не цікаво дізнатися, що означає CNUURC або SACLANT? A UMOSEA та AEJI тобі нічого не сповіщають?
— Друже, будь ласка.
— Ох, фінал завжди однаковий: будь ласка, будь ласка. По-перше, сповіщаю тобі, що ці фонеми відповідають Комісії ООН з об’єднання та відновлення Кореї, Головному командуванню союзних військ в Атлантиці, Світовому об’єднанню організацій захисту дитинства і, запам’ятай добре, Асоціації європейських виробників джуту.
— Тобто ти не хочеш мені казати?
— Не зовсім так. Ти ставиш запитання, я відповідаю sidestep[158], оце й усе.
— Я піду туди, Лонштайне.
— Ах, сеньйор піде туди. Це декларація намірів, але, як на мене, розумієш.
— Це важко пояснити, Лонштайне, так важко, що я й сам не розумію або розумію невідомо що. Є одне давнє питання, те, що приснилася мені, і є Людмила, Веремія і певна втома.
— Що ж, ти справді розгублений і прибитий, але, повторюю, всі ці причини… Дуже легко, хлопче, стати до лав, коли вже бамкнув дзвін, в усякому разі, з тієї сили слів, яку ти вжив, правдиво звучить тільки Людмила, або знову-таки дейтолдблекмеджиколдлав, як співала illo tempere[159] Джуді Ґарленд.
— Але, звичайно, є й інші причини, Людмила недаремне пішла з Маркосом, хоч і ризикує, що її там уб’ють.
— Як і можна було передбачити, вам усім властиве двоїсте функціонування, навіть Павлов заснув би, побачивши ваші вагання між Веремією і сексом, ви не маєте права, а мені завжди припадає роль гладити кота проти шерсті, ви принаймні мали б дати мені змогу трохи порозважатися, але ж ні, коли я показав вам гриб, ви стали невблаганні, а коли тому, ти знаєш, я розповів свою істину, гаразд, слід чесно визнати, що він поставився не так уже й суворо, надто якщо взяти до уваги, що питання тернисте.
Андрес не розумів ані слова з того, що так палко виголошував рабинчик. Випив ще одну склянку грапи, події тягнулися страшенно повільно, вікно було вже не там, де Мануель ссав бахрому, все потихеньку відходило від шлунка і поверталося в шлунок, якби тістечко мало свідомість, думав я, то написало б свої мемуари. Можливо, Лонштайн зрештою дасть мені точні вказівки, поки що він розгніваний і сповнений гіркоти, краще почекати й поглянути на цей славетний мімеографічний аркуш, заохотити його висловити все, що накипіло йому на серці, й дати ще трохи грапи, заплющити очі, слухати, рабинчик, зрештою, має цілковиту слушність, лише Людмила в тій нудоті Вер’єра, необхідність іти туди, побачити її, бути там, Веремія, і тому ще й Фриц Ланґ, несправедливо казати собі, що тільки Людмила, і все-таки, це ж очевидна річ, ще й як очевидна цієї миті, коли я слухаю виступ рабинчика, яку ти, Франсино, мала слушність, якою мірою один трикутник, коли вдатися до давнього вислову, може відрізнятися від другого, де зазнала краху моя зручна, дешева мінімачистська й дуже аргентинська теорія трикутника, де я правлю за вершину, а вони обидві становлять основу, коли тепер Людмила і Маркос, майбутнє вимальовує трикутник з двома чоловіками і однією жінкою, гіпотеза, яку я не раз визнавав теоретично, а тепер, тепер. Тепер, Людлюд, тепер.
— Мій метод напрочуд раціональний, — пояснював Лонштайн, не спускаючи з мене ока. — Справжня координація цих організацій та користь, яку можна видобути з них, мають походити від їхніх абревіатур із причин чистої семантики, ти помітиш, що в кожному з цих слів міститься пророцтво щодо найважливішого, хоча кретин У Тан там нічого не тямить.