— Досі ми не бачили нічого видатного в царині сандвічів, — буркнув Ередіа.
— Бо немає ані м’яса, ані птиці, — розсердилася Сусанна, — і скажи мені, що в біса можна смажити в такій ситуації? Тут винен Люсьєн, а надто його мати, мабуть, ще більша скнара, ніж він, бо в холодильнику є тільки півпляшки молока і гнила ковбаса.
— Я певен, що Цабе вони дають подвійну пайку, щоб він не патякав потім про моральні тортури, — нарікав Оскар, — думаєш, я не бачив, як ви піднімалися до нього з тарілочками, тут, чуєте, є сини і пасинки.
Маркос, повернувшись від телефону, кивнув Патрісіо та Оскару, і смажені сандвічі зникли в тумані обставин: з якогось місця в Латинському кварталі надійшла передбачувана звістка, що Іхіньйо власною персоною, а комісар Пілоден теж аж ніяк не чужою вже вийшли на слід.
— Звичайно, вони знають, — кивнув Патрісіо. — Можуть, друже, наскочити будь-якої миті.
— А що робитимуть французи? — запитав Оскар, що не мав причин знати про це.
— Вони приїдуть першими, — відповів Ередіа, що й досі не позбувся франкофільства.
— Одне з двох, — виснував Маркос. — Або вони дадуть мурахам поратися самим, а потім прийдуть рахувати втрати, або ж перестрінуть їх по дорозі й представлять це як тріумф порядку над дикістю нерозвинених племен, які прагнуть перетворити французьку землю в край, де ламають карк і скручують в’язи.
— Перше, — озвався Ролан.
— Звичайно, — підтвердив Люсьєн Верней.
— Мені теж так здається, — погодився Маркос, — і в такому разі пильнуйте за вікнами. Отакі справи, тепер, друже, треба стерегти Цабе, мов наречену, це мені не дуже подобається. Зателефонуй Рене, тут уже має бути машина, щоб забрати його.
— О чверть на дев’яту, — сказав Ролан, дивлячись на годинник, — зараз тільки п’ять хвилин.
— Наречену вже попередили, — додав Люсьєн Верней, — і, здається, її страшенно втішила ця новина. Вдягла куртку і сказала, мовляв, незважаючи ні на що, не може нарікати, якщо лише останньої хвилини їй не зітнуть голову.
— Йому важко відступити від своїх звичок, — зауважив Маркос, — але головне полягає в тому, щоб Рене доїхав аж сюди, після сполоху, на який ударили Мурахан і Пілоден, мурахи, певне, розлізлися майже всюди.
— Але ж не доведено, що Мурахан знає, де ми.
— Молодість, молодість, — пробурмотів Ередіа, дивлячись на Оскара з ніжністю й жалем. То була одна з тих досить непотрібних точок, якими завжди користався той, ти знаєш, щоб роздвоїти оповідь, дарма що неохоче й зі смутком, бо йому теж подобалося бути присутнім під час ідіотських діалогів, але що тут удієш, поміж інших обставин і подій був, наприклад, я, щойно після незатишної поїздки поміж урядовців, напханих у метро і символічно репрезентованих стариганем, який від самого Люксембурзького саду вгородив мені поміж ребра свою парасольку, і як тут протестувати в оцій людськіймасівгодинупік, нарешті я був еякульований, і то без найменшої насолоди, на станції Антоні разом з кількома сотнями інших сперматозоїдів, що заквапилися запліднити щоденне яйце вихідного тунелю, і вийшов у невідомому районі Великого Парижа, втомлений і добряче напідпитку, а в голові крутився своєрідний вірш, на авторство якого міг би претендувати й вагонний ритм, і тепер я почувався несосвітенним йолопом, наближаючись до того, що могло стати або з’ясуванням, або новою чорною плямою, а може, навіть непрощенною провиною, якщо мій прихід у той дім не буде саме тим, що підходить Веремії. Отже, більш-менш оце: надія почуватися краще, ще навіть ідучи сходами вниз від Лонштайна, передчуття немов неминучої зустрічі й водночас знову Франсина, я уявляв собі, як вона у своїй квартирі розглядає себе в дзеркалі у спальні, гола або в самих трусиках, розглядає без певної причини й запитує себе, чи Андрес зателефонує їй, чи він справді вирішив іти у Вер’єр, транзистор на тумбочці, поп-музика і час від часу інформація про викрадення координатора латиноамериканських справ і прийняття ультиматуму. Він піде, звісно, що піде, якщо розповідав мені про місце, якщо грається отак із вогнем, то піде, бо кохає її й не погодиться втратити її, навіть якщо думає, що йде туди задля інших, нечисте сумління не сильніше за ревнощі, піде, бо знову хоче бачити її й почувається, мов далека й самотня ганчірка, тимчасом як Людмила зазнає небезпеки, і, хай йому біс, я таки справді пішов туди задля цього, але, дівчинко, не тільки через це, ти щоразу більше забуваєш про Фрица Ланґа, мов про тернисту грудку в грудях, тут хтось хоче поговорити з вами, хтось у цій кімнаті, і то не тільки через тебе, полячко, є Фриц Ланґ і дрібний буржуа з корчами в шлунку, є той, хто глузував із протестів у кінотеатрах і кав’ярнях, з надгорілих сірників, і раптом усе стало Людмилою і водночас чимсь набагато більшим, немов чорна пляма, розумієш, просто ніколи не буде нічого, що відірвало б мене від того, яким я є, від того, хто слухає free jazz і йде спати з Франсиною, щоб закінчити церемонії, яких не схвалили б молоді маоїсти, кохання за ритуалом, насолода внаслідок тиску кров’яної дуги, егоїзм кожної досконалої статуї, малюнок, обмежений краєм свого останнього вигину, дрібний буржуа проти Ґомеса і Люсьєна Вернея, які прагнуть зробити революцію, щоб урятувати пролетаріат, селянство, колонізованих і відчужених від того, що так слушно називають імперіалізмом, але потім, потім, бо ж є країни, де вже живуть у тому «потім», звідки літають на Місяць, Марс і Венеру of all places[170], вони працювали, мов шалені, щоб зробити і зміцнити революцію і тепер перебувають у «потім», вони в ньому вже п’ятдесят років, і все-таки сьогодні пополудні рабинчик поглядав на мене з іронією, яка походила в нього від П’ятикнижжя, діаспори і чотирьохсот погромів, поглядав на мене, а тим часом ЗАКІНЧЕННЯ СУДУ НАД БУКОВСЬКИМ. СІМ РОКІВ УВ’ЯЗНЕННЯ ЗА ПОШИРЕННЯ НАКЛЕПНИЦЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО СОВЄТСЬКИЙ РЕЖИМ,