Цього самого дня його перевели до центральної споруди Федеральної служби координації (тепер Федераль-
— Йому обтинали пальці, фаланга за фалангою. Завдавали йому ножем таких глибоких ран, що кров аж цебеніла.
• Як довго це тривало?
— Приблизно три години. Зрештою хлопець знепритомнів. Його вже не могли повернути до тями. В'єтнамець витяг пістолет і вистрелив йому в голову. Коли хлопець був мертвий, йому відрізали статеві органи — кастрували його — й запхали їх йому в рот. Потім поклали труп серед села з написом, мовляв, того, хто доторкнеться до нього, спіткає така сама доля. До тіла ніхто не доторкнувся. З жінками чинили так само.
• Може, ще колись були присутні при якомусь випадку?
— Так, ми пішли до одного бару в Сайґоні. Один з наших хлопців піднявся на верхній поверх із повією. Ми почули, як він кричить. Дівчина напала на нього з бритвою. Ми пішли шукати військову поліцію, щоб його забрали до шпиталю. Дівчину повели до найближчої військової частини. Її прив'язали
ної служби безпеки). О 18.10 (після свого арешту він ще нічого не їв і не пив) молодик років 25–30 завів його на дев'ятий поверх. У кабінеті «Адміністрація відділів, дисциплінарні справи», куди його завели, перебувало ще троє чоловіків. Один з них, «шеф», сміючись, приглядався, як решта б'ють його. Його роздягли («щоб не пошкодити одягу», зазначає він) і знову били. Коли припинили, «шеф» «став допитувати мене, погрожуючи «машиною». Оскільки заарештований не відповідав, «шеф» заходився бити його по статевих органах пружиною, вкладеною у шланг. Він мовчав і далі, тож «шеф» бив його по животу. Потім, згідно з розповіддю, заарештованого вивели на свіже повітря із зав'язаними очима, штовхаючи ззаду. Згодом знову завели до кабінету, де «шеф» заявив, що його чекає «машина», бо ж він не говорив.
О 19.15 заарештованого знову помістили до камери. Через двадцять хвилин повели на третій поверх і завели в кабінет, «розміром десь шість метрів на чотири, він містився в глибині коридору, що вів до ліфта, і був праворуч від нього. Коло стіни навпроти дверей стояли шафи, так само і вздовж лівої стіни, крім того, шкіряні фотелі, стільці і стіл розміром два метри на один коло правої стіни, якщо дивитися від вхідних дверей.
У кабінеті були люди. Разом із «шефом» і моїм проводирем їх загалом було четверо. Стіл мав чотири ручки, один з чоловіків застелив стіл покривалом. Поряд зі столом стояв дерев'яний ящик сантиметрів 50 на
й розрізали від піхви до горла. Вона одразу померла.
• Ви бачили?
— Так.
• Ви були присутні при інших випадках нелюдського ставлення до жінок?
— Я бачив одну молоду в'єтнамську полонену. Казали, що вона симпатизує В'єтконгові. Її полонили корейці. Під час допиту вона відмовилася говорити. Її роздягли і прив'язали. Потім її зґвалтували всі солдати підрозділу. Зрештою сказала, що вже не може і говоритиме. Тоді їй зашили піхву звичайним дротом, проткнули голову латунним стрижнем і повісили. Лейтенант, командир підрозділу, зітнув їй голову довгою шаблею. Крім того, я бачив, як одну жінку катували розпеченим багнетом, вводячи його в піхву.
• Хто це робив?
— Ми.
• Американські солдати?
— Так.
• Скільки американських солдат брали участь?
— Семеро.
30, в ньому лежали різні циліндричні предмети заввишки 15 см і 7 см у діаметрі — електроди для катувань».
Вальдеррама стверджує, що його роздягли, поклали горілиць на стіл і прив'язали. На очі йому поклали вату, приклеївши її пластиром. «Шеф» поміж образ розпитував його, хтось інший пензлем мочив йому різні частини тіла. Коли допит припиняли, до змочених ділянок тіла і до вуст йому прикладали щось на кшталт електризованої щітки.
«Було таке відчуття, — повідомляє Вальдеррама, — ніби від мене відривають шматки плоті, а коли забрали щітку, я збагнув, що дуже скорчився, бо мої руки і ноги почали повільно випростуватися». Допит скінчився о 20.30, і його завели до камери на четвертому поверсі. Там він чув, як із камер виводили інших затриманих, а десь за 10 хвилин із третього поверху вже долинали крики і тупіт.
Третього дня, в неділю, він, за його розповіддю, став жертвою нового «сеансу» тортур. Досі він ще нічого не їв і не пив. Четвертого дня, в понеділок, його привели на дев'ятий поверх, «шеф» показав йому предмети, які він мав назвати своїми, щоб припинили тортури. На третьому поверсі він підписав «добровільне зізнання». Потім його знову перевели до Сан-Мартіна, і тільки нещодавно, на сімнадцятий день, з його тіла зникли сліди ударів і електричних розрядів. Вальдеррама зазначив, що серед предметів, які він назвав своїми, лише декілька були його власними.