Отже, вчора ввечері ми всі ще раз вирішили розлучитися, ще в Коста-Риці ми з’ясували, що так набагато легше перетнути кордон, і тепер я сама їду в Сальвадор, щоб спробувати знову [нерозбірливе слово]. Розповім вам про одну деталь. Джон допоміг мені нести валізи. Мені треба було сісти на автобус о п’ятій годині ранку, тож ми спали з запаленим світлом, бо в пансіоні ніхто не хотів ані розбудити нас, ані позичити будильника: адже вони бачили рюкзаки, а грінго (мало-помалу вже й аргентинців називають грінго) небезпечні. Ми з Анхелес обмотали Джонові голову, перше ніж вийти, але всі були дуже сонні. Ми поділили гроші Анхелес, бо і я, і Джон мали лише по кілька доларів, і вирушили: я — на автобус о п’ятій годині, Анхелес — на свій автобус о шостій до Коста-Рики, а Джон лишився ще на один день, щоб спробувати знайти роботу на кораблі й потрапити таким чином до США. На вокзалі одна жінка прийняла Анхелес за нікарагуанку й запитала її: «А ти не думаєш, що цей хлопець — один з тих хіпі? Мені здається, що в нього з отого боку вилізло довге волосся!»
Анхелес розповіла нам про це англійською мовою, і ми вийшли з вокзалу. Джона вже почали ображати. Анхелес один тип став розповідати жахіття, а на мене всі в тому автобусі поглядали з погордою і щоразу, коли хтось проходив повз мене, я чула, як шепочуть слова на кшталт: мерзота, [нерозбірливе слово], паскуда, darling[27] і т. ін. Прибувши до Коста-Рики, ми, поки ще не знали, подорожували разом, не варто й згадувати про те, коли-небудь я розповім вам про ці злигодні. Крім того, я з’ясувала, що в автобусі є ще один аргентинець. Дуже рідко трапляється почути акцент буенос-айреських передмість між Манагуа і Гондурасом. Чоловік був симпатичним і розповідав про Яна Кіпуру[28] і Паліто Ортеґу[29]. Дорога — справжнє болото, і тванюка чвиркала на всі боки. Але краєвиди гарні, над горами пролітали хмари, нарешті зійшло сонце, і я витратила свої останні кордоби на [нерозбірливе слово] з солодощами. Життя — це мішанина і goes on, sometimes too much for me to take. I iove you both[30], справді, великою любов’ю і скучила за вами.
Сарита
3.10.69
Сан-Сальвадор.
Зараз я сиджу ввечері на ліжку (розкладачці), яку мені дав директор телевізійних новин у Сан-Сальвадорі. Я поїла. Тепер спатиму, тут є навіть ванна. Крім того, цей сеньйор [нерозбірливе слово) розповів мені, що захищав хіпі в одній дискусії, що йому не видається поганим, що я вдягаю штани, і що він любить людей. Goes on, ні? Цілую, цілую, Сарита.
6 жовтня 1969 р.
Сан-Сальвадор, Сальвадор
…………….а це зовсім не просто з огляду на складну емоційно-фізично-психічно-духовну ситуацію, в якій я опинилася. Я нічого не досягла, нічого не маю, мені не щастить, я так і не можу зрозуміти світ. Тобто це не проблема метафізичної реальності. Це проблема надмірних злиднів і розпаду. Як-небудь я напишу Люсіо, і то тільки для розповіді, що я тепер у таборі сальвадорських утікачів, вигнаних із Гондурасу, я напишу, як приймає їх рідна країна, і про різноманітні хвороби, якими можна заразитися в тих таборах. Я працюю як доброволець у Міжнародному Червоному Хресті, і не тому, що вірю в індивідуальну допомогу, а тому, що, коли ніхто нічого не робить, хтось повинен допомагати робити дублікати перепису, правда? Я мимохідь заприязнилася геть з усіма, і співчуття та страждання, любов і відчай, які я відчуваю, виповнили мене, як тут кажуть, до краю. Це більше, ніж я здатна витримати. Я не розумію, але про це я вже казала в інших листах. Я закінчую виготовляти маскувальний костюм, який допоможе мені подорожувати далі, і хочу використати для нього частину твоїх доларів. Я маю повний список звинувачень, через які мене мало не запроторили до в’язниці в Коста-Риці, і повинна уважно придивитися до них, щоб виправити силу помилок: передусім позбутися рюкзака, викинути книжки, насамперед книжки англійською мовою. Не знаю, чи розповідала я тобі, що мені довелося вдатися до словника «Appleton Guyás», якого я взяла з собою в дорогу, щоб переконати одного капітана, що був добряче напідпитку і чоловік на всі сто, що «Alice in Wonderland»[31] — аж ніяк не комуністична пропаганда, проте ніщо, навіть англо-іспанський словник «Appleton», не могло переконати його, що вона не становить елемента властивого хіпі розпусного життя. Гаразд, відмовитися від штанів, носити спідниці нижче колін, зібрати коси на голові, ніяких прикрас, але навіть отак я завжди буду під підозрою, тільки не знаю чому: або тому, що я схожа на грінго, або тому, що маю звичай стукати в двері, перше ніж заходити. Але отак мене принаймні вже не ображатимуть на вулицях і не кидатимуть навздогін каміння та інші речі. Дехто вважає, ніби я агент компанії «United Fruit»[32], дехто — ніби я емісар Кастро (який жах), а ще дехто — ніби я везу партію марихуани. Хай там як, а твій переказ урятує мені життя, бо я вже майже нічого не маю на продаж і не маю грошей, і тепер чекання, поки я отримаю його, — це солодка надія, яка не має нічого спільного з потребою зібрати досить грошей, щоб перетнути кордон, хоча я наперед знаю, що ні, нічого не вдієш… Господи, я згадую вас усіх, мені здається, ніби я чвалаю по грузькому дну бака з покидьками, поки що минає добре, невдовзі я виберуся, виберуся…
28
Ян Кіпура (Кєпура) (Jan Kiepura, 1902–1966) — видатний польський та американський оперний співак і кіноактор.
29
30
…не спиняється, й інколи пропонує надто багато, щоб можна було взяти. Я люблю вас обох…
32
«United Fruit Company, «Юнайтед Фрут Компані — транснаціональна корпорація з головним офісом у США, яка довгий час контролювала майже весь експорт тропічних фруктів із країн Латинської Америки.