— Ну, справжній мачо, — всміхнулася Людмила Сусанні.
— Ти, — сказав Патрісіо, — повинна домовитися з нею, і нехай приходить щосуботи або щонеділі й допомагає нам готувати недопалки і надгорілі сірники.
— Вона не в курсі, дурисвіте, — мовила Сусанна, побачивши приголомшене обличчя Людмили. — Але не забариться ввійти в нього, бо ми говорили про це в living[45], про мікродосвід Ґомеса і Люсьєна Вернея в ресторані на вулиці Бак, де Ґомес працював мийником посуду.
— Ми, латиноамериканці, завжди щось миємо в цьому хтивоповійному місті, — буркнув Лонштайн. — У цьому є якийсь знак, указівка, якої я не годен збагнути, щось герметичне в детергентах. Ти побачиш, що й тобі доведеться щось мити, тільки-но тобі знадобляться гроші, — обернувся він до Фернандо. — Можлайново, машини, який-небудь синій комбінезон чудово пасуватиме тобі, а от мені дістався тяжкий жереб.
— Інколи мені важко збагнути, що ти кажеш, але повернімося до гриба витких рослин…
— Хвилиночку, — мовив Патрісіо, — ви обидва вже дев’ять місяців розважаєте мене своїми грибами, а Людмилу сьогодні треба навчити мистецтва виготовляти надгорілі сірники, тому погляньмо, як швидко ти впораєшся з мате, й перейдімо до поважних справ, ти, Маркосе, знаєш подробиці, вже не кажучи про пісню, що є втіхою мого життя.
— Я саме казав їм, — терпляче пояснив Маркос, — що, оскільки Ґомесові завжди довіряли в тому бістро, а кухня міститься коло самого кутка, де продають сигарети, йому було не важко замінити двадцять пачок сигарет «Gauloises» і двадцять коробок сірників на ті, що їх приготували оці крихітки. Моніка вела перед, купивши коло шинкваса томатного соку, а Люсьєн Верней із телефону на розі подзвонив власникові, щоб відвернути його увагу, річ не така й проста. Потім Моніку заступив Ролан, щоб не дати власникові дедуктивно поєднати телефонний дзвінок + томатний сік + панамський мийник посуду — три речі, однаково неприємні, якщо придивитися бодай трохи.
— Мені шкода таке казати, але яка банальність, — озвався Лонштайн, шукаючи якоїсь книжки поміж останніх гекатомб бібліофага Мануеля. — Маєш слушність, це мікрозаворушення, інфрабатрахоміомахія.
— Нехай розповідає, — махнув рукою Андрес, — потім скажемо, якої ми думки про це.
— Усе почалося майже одразу, один клієнт із тамтешнього кварталу попросив коло шинкваса сигарети і склянку вермуту, він, здається, вряди-годи снідав у бістро і був приятель власника. Уявіть собі мить, коли він відкрив пачку сигарет і побачив, що всі вони неоднакові, він витяг одну, бо таким людям годі так швидко збагнути, що впав усталений лад, і побачив смердючий недопалок. Прибіг власник, Ролан зацікавився дивною пригодою, яка спіткала клієнта, дістали іншу пачку, потім ще одну, і всюди видніли більш або менш скурені недопалки. Слід сказати, що спершу їх приголомшили не так самі недопалки, як незайманий вигляд пачки, здається, щойно з фабрики: Моніка і Сусанна виробили метод, більше я нічого не скажу, і, до речі, лишайте свої недопалки в попільничці, дівчата на днях приготують ще одну партію.
— Вони завербували мене, — призналася Людмила Андресові.
— Гротеск, — зауважив Лонштайн, — але не позбавлений певної несказамножної краси. Я забираю назад слово «банальність», та аж ніяк не відчуття огидомантії.
— Серед цього всього коло шинкваса почулось якесь ревіння, одна стара прийшла по сірники, бо хотіла запалити сигарету, щоб забити смак тієї гидоти, яку там п’ють і яка складається з суміші пива і лимонаду. Монотонна рекурентність, як сказав би оцей, але досить ефективна, бо на п’ятому надгорілому сірнику стара заревіла й перекинула коробку на шинквасі, з п’ятдесяти сірників лише три були ще не використані, тож бідолашна бабуся закликала у свідки все створіння і зчинила несосвітенний ґвалт, а власник не знав, де взяти рук, щоб виривати собі волосся. Показався Ґомес і, бездоганно вдавши ідіотський вираз, приглядався до того, що відбувається, а Ролан підлив олії до вогню й заговорив, що все в цій країні роблять через зад, і яскраво висвітив війну чотирнадцятого року, колонії, євреїв, поліомієліт і хіпі. Телефонний дзвінок до поставника сигарет і сірників, другий етап скандалу, голос власника в будці не поступався басу Шапяпіна. Тепер, коли ця витівка мала успіх, як кажуть, принаймні в трьох аналогічних випадках, вона вже вийшла на площину журналістики, без чого не мала б реальності, як пояснив Маклюен,