— Екзотика відчиняє всі двері, — пояснював рабинчик. — Якщо, наприклад, ти запропонуєш едельвейс президентові Танзанії, він прийме тебе протягом двадцяти чотирьох годин, так само й ідея про бірюзового пінгвіна видається мені досить антарктихимерною. Додай до цього інші сили, що їх ті типи не відчували, окрім хіба Маркоса, та й то ледь-ледь, бо яке уявлення може мати той самий Оскар про те, що чинить; скажімо, одного разу він послав Маркосові газетну вирізку задля чистої мальовничості, тож у такому разі тільки я повинен усвідомити інтраргентинські латентності й трансфузії. Ти, певне, вже збагнув, що я маю на увазі виправний заклад для неповнолітніх у Ла-Платі, тому абсурдному місті.
Той, ти знаєш, не збагнув нічогісінько, але, ні про що не здогадуючись, уже звик погоджуватися, щоб рабинчик і далі викладав кабалістику.
— Такі речі, як місяць уповні, — пояснював Лонштайн, — мій гриб, що росте, й неповнолітні дівчата, які тікають із виправного будинку, — ану спробуй пояснити їх таким типам, як Ґомес і Ролан, що й це може бути Веремія: таж вони тобі очі заплюють, і саме тому я боюся завтрашнього дня, коли нас уже не буде, а вони лишаться самі. Поки що є контакт, із ними ще можна розмовляти, але лихо полягає в тому, що саме вони коли-небудь виполють тебе. Так само й Маркос, ось побачиш. Нарешті.
— Принаймні поясни мені, що то за бірюзовий пінгвін.
— Атож, — злобно скривився рабинчик, — ніхто не запитує мене про гриб, що росте за кілька кварталів звідси, зате всі ексцесоласують і конвулижуться з приводу якогось найпоширенішого виду. Пінгвіни, як на мене, огидні, тож запитай краще Патрісіо, й він пояснить, що робив Оскар під час страйків у Росаріо і кордовського заколоту.
То була добра ідея, бо Патрісіо полюбляв докладно розповідати про такі речі, і хоча роль Оскара в тих подіях була вкрай темна, надто для поліції й аргентинської розвідки, проте не для Маркоса чи Ередіа. Проблема полягала в тому, щоб діяти далі й не спалитися, та коли стало очевидним, що вся діяльність Оскара в Буенос-Айресі звелася до вибухів цілої низки опалювальних казанів, одна відповідальна особа зробила все необхідне, щоб він притьмом перетворився в стипендіата блискучого Аргентинського товариства зоофілії й подався в Ентре-Ріос начебто з метою дослідити сечовивідні шляхи сови та інші не менш поважні теми. Саме тоді він і оселився зі своїми книжками та пінцетами в пансіоні доньї Ракелі, наганяючи страх на численних доньок господині флаконами з формаліном, ущерть напханими різними комахами, і оповідками про вампірів та перевертнів, які він полюбляв розповідати в патіо серед ночі, коли сяяв місяць уповні. Ґладіс тієї пори працювала стюардесою в компанії «Aerolíneas» і вже не мала змоги часто навідуватись до Сантоса-Переса, щоб забезпечувати Оскарові плям-плям нижче пояса, він засмутився і став шукати когось іншого, і шукав не далі Моньї, третьої доньки доньї Ракелі, гладухи, що спершу не хотіла заходити до Оскарової кімнати через сови у формаліні, але вже допомагала йому вкладати їх у слоїки й розглядати їхні підшлункові залози або хромосоми, бідолашні створіння. Ночі з вовкулаками в патіо пансіону були теплі й напоєні жасмином, дівчата рано закінчували працю на кухні і шиття, телевізор працював лише для дідів-бабусь і кота Порото, пансіонери загадково відкривали переваги деяких крісел, загублених серед рослин і колон, раптом зникали всі дівчата, і тому о пів на одинадцяту донья Ракеля, витерши рушником останню тарілку, виходила, проминувши нескінченні коридори й патіо — провінційну шахівницю осяяних місяцем і затінених клітинок, — аж до брами на вулицю, поміж кущами лігуструму й герані до неї долинало невиразне бурмотіння, і зрештою йшла до ліжка, приголомшена подіями, але спершу казала собі, як виразно чули за кущем жасмину Оскар і Монья: «Курва вас породила, однакові геть в усьому». Але що могла вдіяти донья Ракеля супроти вовкулак і менад, породжених повним місяцем, та й, зрештою, все закінчувалося тим, що доньки виходили заміж за комівояжерів або банківських службовців, які цінували недільні гарячі м’ясні страви і свіжі й дешеві кімнати пансіону.