На бульварі Распай стало очевидно, що Оскара вже зморив сон. Іди, спочинь трохи, мовив Маркос, поговоримо ввечері, коли прибуде Ередіа, і обережно з телефоном. Я маю для тебе цілу купу новин, протяг Оскар, виходячи з другого позіхання. Маркос подякував йому за медові пряники під акомпанемент непристойного реготу Ґладіс і Людмили, що вже спорожнили коробку, й дав Ґладіс технічні вказівки для вечірньої зустрічі. На тротуарі перед готелем «Лютеція» Оскар зупинився на мить, спостерігаючи рух навколо станції метро Севр-Бабілон, із валізою в одній руці і Ґладіс у другій.
— Чому вони рушили так швидко? Ми могли б поїсти разом або піти кудись, я так багато маю розповісти Маркосові.
— Цей хлопець знає, що робить, — відповіла Ґладіс. — Коли глянеш на себе в дзеркало, ти зрозумієш, ходи, я зарезервувала тобі номер-люкс, щодо мене, то я, мій коханий, потребую душу, хоча цього разу в нас уже не буде пінгвіна у ванні.
— Отже, це Париж, — дивувався Оскар. — Негідниці, вони зробили дірку в огорожі Ми в Центрі?
— Тут немає того, що називають центром, або ж центр потрохи є всюди, як-от у визначенні вже не знаю чого, — пояснила Ґладіс. — Я вже не можу, лиши Париж by day[86] й ходімо в номер митися і спати, одразу видно, що ти не подавав трьохсот таць зі сніданком і не доглядав чотирнадцятьох дітей із різними розладами у верхній і нижній половині.
— Вибач мені, я трохи сонний, мабуть, мені бракує вологості Ла-Плати. переріжте їм шлях із цього боку, бо інакше вони втечуть через поле Слухай, ти і ота полячка поїли всі пряники, безсоромниці.