безумства Монмартру, богемне життя, ох, ті студентські роки без грошей були, напевне, найкращі, а Патрісіо розказував мандрівній мурашці, що Ередіа сіяв розкоші й марнотратство вздовж усієї вулиці Бланш, а тим часом гідніший і працьовитіший Ґомес збирав колекцію марок, що породжувала захват і заздрість усієї невеличкої панамської колонії в Парижі. Події в Ла-Калері були відкладені на потім, дарма що мандрівна мурашка нараз зацікавилася новинами й купувала вечірні газети, поки подавали друге віскі, проте його коментарі на маніфестацію в Гайдельберзі, де тисяча студентів протестували проти присутності Макнамари, видобули лише ввічливе відлуння в Ґомеса й Патрісіо і суто алкогольний ентузіазм в Ередіа, що вже випив три чарки скочу в Лондоні, дві — перелітаючи Ла-Манш, тож його надто тішило уявляти собі, як студенти трощать вітрини і дзеркала навколо сеньйора, що був головою банку, який опікувався якраз реконструкцією. Коли Фортунато дійшов до подій у Ла-Калері на третій сторінці газети «Monde», було логічним, що він запитав у Патрісіо, чи той знав про це, й Патрісіо підтвердив, так, друже, все в Аргентині, тій бідолашній країні, йде на гірше. Фортунато й далі цікавили аргентинські проблеми, бо він був із прикордоння й колись жив у Ресистенсії та Буенос-Айресі, таж вони бачать, що він досить добре розмовляє іспанською мовою, зрозуміла річ, не так добре, як друзяка Ередіа, що скромно запротестував, бо ніколи не міг позбутися акценту, сповненого глісад та порушень темпу і немов пронизаного африканським ритмом у чистій кастильській просодії[89]; тож якби Патрісіо жив у Парижі, він був би радий інколи зустрічатися з ним, щоб він представив його іншим аргентинцям і вони могли розмовляти про такі речі, звичайно, скажіть, у якому ви готелі, я зателефоную вам, погодився Патрісіо. Під час третього віскі, обмінявшись доречною топографічною і ономастичною інформацією з великою допомогою блокнотів і записників, заговорили про кубок світу з футболу й Пеле, і, уяви собі, про землетрус у Перу, сафру на Кубі, про яку Фортунато мав безпосередню інформацію, тоді як решта троє були, здається, не дуже обізнані, і про нову атмосферу в Лондоні, де Ередіа цілий місяць — якщо йому вірити, а йому таки вірили, — тішився різноманітними оргіями. Фортунато, здається, це не дуже цікавило, хоча симпатія до нового приятеля зобов’язувала його слухати і смакувати; газета була вже складена, мов ганчірка, на колінах мандрівного мурашки, що після двох чи трьох спроб повернути розмову до актуальних тем утомився й далі слухав Ередіа, що розповідав про свої походеньки дорогим колишнім богемним друзям, Фортунато не мав де вставити навіть найменшої згадки про соціально-економічний контекст і зрозумів, що йому найкраще забиратися, але що тут удієш, Ередіа віддався спогадам про район Ерлз-Корт у південно-західній частині Лондона, якщо поїдеш туди коли-небудь, я дам тобі, хлопче, адреси добрих готелів, годі навіть порівнювати з цим пуританським містом, London for ever[90], хай йому грець, ви теж, напевне, добряче гульнули там, га, і Фортунато похитав головою з легенькою усмішкою, повною прихованого змісту, Ґомес ткнув його ліктем у бік, ох, ці хлопці з Жанейро, які гультяї, що ж, я не з Жанейро, це не має значення, ми всі більшою чи меншою мірою з Жанейро, це клімат, і Ередіа заходився докладно, з усіма технічними деталями розповідати, як треба роздягати жінок, коли вони не хочуть, або вдають, ніби не хочуть, а це ще гірше, бо тоді в них ясна голова, а це завжди означає пазурі, ляпаси і аперкоти коліном, надто вже лиховісні, хай там як, у найбільшій пригоді в таких випадках стає гречність, яку підтримує sotto voce[91] сила тяжіння, бо ти не зайдеш далеко, якщо дівчина ще не сидить, а то й, можливо, простерлася на ліжку, і тоді Ередіа лагідно притискає її, а водночас куйовдить коси, цілує і знімає бюстгальтер, бо це загалом у Лондоні, а втім, і будь-де, дозволяють без великого страху, а коли вже під блузою шовковисті груди, треба лише почекати миті, щоб оголити їх і лагідно обмацувати їх, пощипувати, обводити навколо спершу пальцем, а потім усією рукою незабутнім і зворушливим жестом людини, що охоплює келих, і яке має значення, що в даному випадку цей келих стоїть догори денцем, бо вуста однаково прийдуть пити рожеву купинку, яка любить, коли її п’ють, яка прокидається, мов вулкан, дарма що Діана або Дженніфер каже «Ні, ні, ні» і ховає голову в подушку, лише її мідні коси шмагають, немов у бурю, обличчя Ередіа, що нишком уже відкриває ковзну застібку спідниці, і тут настає вирішальна мить,