sic, бо Діана стулює стегна, або лягає на бік, або глухо падає долілиць, і тоді треба зосередитися на потилиці й плечах, прокласти вздовж спини старанно вимощений шлях пестощів, які здійснюють акупунктуру і картографію, заспокоїти жертву вустами, які провідують вушко і легенько зволожують його, покусують мочку і бурмочуть, чому ти така дурненька, чому відвертаєшся, не пручайся, не будь такою, і тоді Діана або Дженніфер зітхне і скаже «ні», проте дасть себе мало-помалу розвернути, а ковзна застібка вже опустилася, і це треба вчинити так, як підказує її назва — бліц, оце й усе, проте в цьому моменті полягає увесь стратегічний геній, що забезпечує Аустерліц і Чакабуко, бо, якщо це Ередіа, все буде єдиним комплексом дій, застібка-бліц добіжить аж до низу, а спідниця опуститься до стегон, і тут Ередіа привернув увагу до головної деталі, від якої залежить решта, трусики слід опустити разом зі спідницею, а це інколи важко, бо Діана стулює ноги, пальці часом спромагаються стягнути тільки спідницю, не схопивши водночас резинки трусиків, але, коли трапляється таке лихо, Ередіа весь увіходить у ту саму структуру опускання, як сказали б у журналі «Tel Quel»[92], якби висвітлювали такі питання, а потім відбувається дивовижна річ, метаморфоза, про яку подбали безсмертні й видющі боги, що пильнують коло узголів’я, й диво полягає в тому, що трусики, опущені одним вправним рухом аж до середини стегон, але тільки до середини стегон, не лише опущені, а й скручені тим самим жестом, що опустив їх, і цей результат аж ніяк не є неминучим, його треба вміти досягти, допомагаючи собі долонею, як-от коли розкочують тісто, трусики перетворюються в річ, що видається mutatis mutandis, парою наручників, скручені трусики правлять за подвійний еластичний нейлоновий обруч, що сковує рухи стегон-поршнів, удари задом, який хвицається і брикається, нейтралізує їх, мов кулаки небезпечного злочинця, якого арештували охоронці громадського порядку, перетворює стегна у два веретена марного, млявого, рожевого опору, що вгорі стає скаргою, бо Діана або Дженніфер знає, що вже не може скористатися своїми великими шовковистими ножицями, які ідуть слідами Абеляра в духовній і (або) в матеріальній площинах Ередіа, що перебуває тепер наполовину впритул і наполовину над, повзе довгим поцілунком від вуст аж до животика, де досліджує пупець, що легенько відгонить збіжжям і тальком, і знову повертається до грудей, які ніколи не припиняли чекати його під час цих наступів і відступів, маршів і контрмаршів, а вільною рукою приступає до роздягання власної особи, ще не претендуючи на цій стадії на Адамів стан, бо така претензія в перфекціоністів призводила до поразки в майже виграних битвах, тільки штани до колін і труси, якщо можна і якщо справді потрібно, це важлива мить, бо все обличчя та увагу Діани треба огорнути поцілунками та руками і навіть власним волоссям, яке завжди допомагає, бо провокує той вигин сідниць, що є останнім «ні», в якому вже вчувається «так», відчайдушна спроба визволити стегна від пута, яке на них, а тим часом пальці Ередіа пробігають по електризованому руну і заходять у тісний, потаємний простір, де Діана відчуває, що вже надто пізно і не може розвести стегон, стогне, щоб Ередіа визволив її, вона й далі повторює «ні», бо не може сказати щось інше, проте чекає того, що виконає другий поривний рух, відбувається нове блискавичне опускання трусиків, які повинні проминути Сциллу й Харибду колін, де вони завжди схильні затримуватися, і опуститися ще нижче, бажано до кісточок і стоп як останній застережний захід, майже завжди непотрібний, бо вже важко здіймаються груди й піднялася температура, яка сповіщає все, вигнута дуга опадає до горизонталі, обличчя занурилось профілем у подушку, ридання, в якому зосереджується вся покірливість королівства, і тоді краще остаточно скинути трусики, допомагаючи собі ногою, визволити ув’язнену альбертину, а коли ноги почуються вільними, вже вся вага тіла Ередіа покриває територію, що бурмоче й ворушиться, бо ні, бо я не хочу, бо ти негідник, ти душиш мене, але вже відбувається Дарвінове повернення, м’яка, оксамитова регресія до стадії жабки, мало-помалу розводяться стегна, піднімаються коліна, хоча ніхто про те не просив, неприступний простір пропонує пухнастий ключ, Ередіа, мов Архімед, знає, що йому потрібна тільки точка опори, і вмощує коліна в утворений проміжок, а його пальці піднімаються до вуст, щоб узяти слини, яка цього вечора є перепусткою до печери, шифром секретного коду, Діана, та простерта й зарюмана жабка, стогне, а сиракузець знову знає, що може отак зворухнути світ, що все починає крутитися, підніматися, плисти й занурюватися з усіма своїми фізичними і хімічними властивостями в барвистий потік за заплющеними очима, серед бурмотіння і кіс. Почувши про задовільний результат, Фортунато вирішив, що настала мить прощатися, і підвівся одразу після надмірних welcomes[93] і побажань щастя на французькій землі, не забувши нагадати Патрісіо, що ніщо не було б для нього більшою насолодою за змогу зустрітися з ним і поговорити про південноамериканські проблеми, це бажання Патрісіо сприйняв, як і слід, аякже, тільки цього й бракує.
вернуться
«Tel Quel» — французький авангардний літературний журнал, який видавався у 1960–1982 роках.