Дивно, що така уявна картина і пропозиція їхати вдвох аж ніяк не були прикрі мені. А подорожуючи з матір’ю, я завжди воював за окрему кімнату. Піти в супроводі матері до лікаря чи купувати з нею нове пальто, поїхати разом з нею в подорож — усе це видавалося мені вже не відповідним моєму вікові.
Коли матері було зі мною по дорозі й ми натрапляли на моїх шкільних товаришів, я завжди боявся, що мене вважатимуть за мамчиного синочка. А шанс показатися десь із Ганною, що, хоч і молода від матері на десять років, могла бути моєю матір’ю, нітрохи не бентежив мене. Я навіть пишався цим.
Коли тепер я дивлюся на тридцятишестирічну жінку, я бачу, що вона молода. А коли дивлюся на п’ятнадцятирічного хлопця, бачу дитину. Я дивуюся, скільки впевненості додала мені Ганна. Мої успіхи в школі привернули увагу вчителів, я знав, що вони поважають мене. Дівчата, з якими я спілкувався, помічали, що я не відчуваю страху перед ними, і це їм подобалось. Я добре почувався в своєму тілі.
Спогади, що яскраво висвітлюють у пам’яті перші зустрічі з Ганною й точно відтворюють кожну подробицю, сконденсували в одну картину тижні, які проминули між нашою розмовою і кінцем навчального року. Одна з причин такого злиття і згущення — регулярність, з якою ми зустрічалися і з якою минали наші зустрічі. Друга причина — доти мої дні ніколи не були такі наповнені, моє життя ще ніколи не було таке швидке та інтенсивне. Згадуючи, як я працював у ті тижні, мені здається, ніби я сів за свій стіл і не підводився доти, аж доки не надолужив усе пропущене під час жовтяниці, вивчив усі іноземні слова, прочитав усі тексти, довів усі математичні теореми й визначив усі хімічні зв’язки. А про Веймарську республіку й третій райх я читав ще під час хвороби. Так само й наші зустрічі злились у спогадах в одну довгу зустріч. Після тієї розмови ми завжди бачились пополудні: коли в неї була вечерня зміна — з третьої години до половини п’ятої, в інші дні — о-пів на шосту. О сьомій у нас удома сідали вечеряти, й Ганна спершу наполягала, щоб я не запізнювався. Але згодом нам уже не вистачало півгодини, і я вигадував усілякі причини, щоб пропустити вечерю.
А справжньою причиною було читання. Наступного дня після нашої розмови Ганна поцікавилась, що я вивчаю в школі. Я розповів про Гомерів епос, Цицеронові промови, Гемінґвеєве оповідання про старого й його боротьбу з рибиною серед моря. Вона хотіла почути, як звучать грецька й латинська мови, я прочитав їй уривок з «Одіссеї» і промову проти Катиліни.
— А німецьку ти вчиш?
— Тобто?
— Ти вивчаєш тільки іноземні мови чи, може, ще й рідну мову?
— Ми читаємо тексти. Поки я хворів, клас прочитав «Емілію Ґалотті» та «Підступність і кохання», а потім треба було написати твір про ці п’єси. Отож я мав прочитати їх обидві і читав тоді, коли виконував решту завдань. А що читав їх пізно і був утомлений, другого дня вже й не пам’ятав, про що вони, тож доводилося читати ще раз.
— Прочитай їх мені!
— Сама почитай, я принесу тобі.
— Хлопче, в тебе такий гарний голос, я краще тебе послухаю, ніж читатиму.
— Ет, я не вмію читати вголос.
Та коли наступного дня я прийшов і хотів поцілувати її, вона вивільнилась:
— Спершу ти повинен мені почитати.
Вона не жартувала. Я був змушений півгодини почитати їй «Емілію Ґалотті», перше ніж вона поставила мене під душ і взяла в ліжко. Тепер я радів навіть душеві. Адже жадання, з яким я приходив, минало, поки я читав. Читання п’єси, і то так, щоб можна було бодай трохи впізнати різних дійових осіб та увиразнити їхні образи, вимагає певного зосередження. Під душем жадання поверталося знову. Читання, душ, кохання і мить, коли можна трішечки полежати разом, — такими став ритуал наших зустрічей.
Ганна напрочуд уміла слухати. Її сміх, зневажливе форкання, обурені або схвальні вигуки не лишали жодного сумніву, що вона напружено стежить за дією і вважає і Емілію, й Луїзу за дурних дівчисьок. Нетерплячка, з якою вона інколи просила мене читати далі, була породжена сподіванням, що глупота нарешті вичерпається: «Таж такого не може бути». Інколи мені й самому кортіло читати далі. Коли дні стали довші, я довше й читав, щоб у сутінках полежати з нею в ліжку. Вона засинала на мені, замовкала пилка на подвір’ї, співав дрозд, а з усіх барв на кухні лишалися тільки світлі й темні відтінки сірої, я був цілком щасливий.