— Тоді вкради їх, — байдужісінько глянула сестра.
То була приголомшливо проста відповідь. Я приміряв чимало різних джинсів, узяв у кабінку ще й пару штанів її розміру й виніс їх із крамниці за пазухою, запхавши під свої бахматі штани від костюма. Нікі я вкрав у торговельному центрі. Якогось дня ми з сестрою протинялись у відділі мод від стенду до стенду, аж поки на одному стенді таки знайшли нікі, яке задовольняло її. Наступного дня я квапливим і рішучим кроком пройшов через той відділ, схопив пуловер, заховав його під піджак і за мить уже був на вулиці. А наступного дня вкрав для Ганни шовкову нічну сорочу, мене помітив охоронець торговельного центру, я мчав, немов ішлося про моє життя, і втік на превелику силу. Потім я кілька років не заходив до торговельного центру.
Після спільних ночей, проведених із Ганною в подорожі, я щоночі марив про те, щоб відчувати її поряд із собою, горнутися до неї, тулитися животом до її попи, а грудьми до спини, класти руку їй на груди, а вночі, прокинувшись, шукати її рукою, знаходити, класти ногу на її ногу й голову на її плече. Тиждень життя вдома на самоті — це сім ночей із Ганною.
Одного вечора я запросив її до себе і зготував для неї вечерю. Вона стояла на кухні, поки я додавав останні штрихи до вже готової страви. Коли я подавав на стіл, вона стояла у відчинених двостулкових дверях між їдальнею і вітальнею. Потім сіла за круглий обідній стіл на місце, де звичайно сидів мій батько, і розглянулась по кімнаті.
Її погляд обмацав геть усе — меблі стилю бідермаєр, рояль, давні дзиґарі на підлозі, картини, полиці з книжками, посуд і прибори на столі. Коли я лишив її саму, щоб зготувати десерт, за столом я її вже не побачив. Вона ходила з кімнати до кімнати й зупинилась у батьковому кабінеті. Я тихенько сперся на одвірок і приєднався до неї. Її погляд мандрував по книжкових полицях, що закривали всі стіни, немов вона читала якийсь текст. Потім вона підійшла до однієї полиці й на висоті грудей повільно повела вказівним пальцем правої руки вздовж книжкових спинок, підійшла до наступної полиці й повела пальцем далі, спинка за спинкою, і так обійшла всю кімнату. Біля вікна зупинилася, подивилась у темряву, на відображення полиць і на своє власне відображення.
Це один з тих образів Ганни, що назавжди лишився зі мною. Я зберіг ці образи, можу проектувати їх на своєрідний внутрішній екран і споглядати їх, незмінені й незужиті. Часом я довго не згадую про них. Але вони незмінно знову постають мені перед очима, тож інколи трапляється, що я не раз проектую їх один за одним на внутрішній екран і змушений споглядати. Один з цих образів Ганна, що вдягає на кухні панчоху. Другий — Ганна, що стоїть коло ванни і тримає, випроставши руки, махрового рушника. Третій — Ганна на велосипеді, її сукня має на вітрі. Далі — образ Ганни в кабінеті мого батька. Вона була вбрана у смугасту біло-синю сукню — модну тоді сукню, що своїм кроєм скидалася на сорочку. В ній вона видавалась молодою. Вона провела пальчиком по спинках книжок і глянула у вікно. Потім обернулася до мене, то так рвучко, що поділ сукні на коротку мить обкрутився навколо її ніг, перше ніж знову вирівнятись. У її погляді світилась утома.
— Тут тільки книжки, які твій батько читає, чи є й такі, що їх він написав?
Я знав, що мій батько написав книжку про Канта і книжку про Гегеля, знайшов їх обидві й показав їй.
— Почитай мені трохи з них. Добре, хлопче?
— Я…
Я не хотів, але не хотів і відкидати її прохання. Я взяв книжку про Канта, яку написав мій батько, і прочитав звідти уступ про аналітику і діалектику, який ні вона, ні я однаково не зрозуміли.
— Досить?
Вона подивилась на мене, немов усе зрозуміла або ж немов її не обходить, що там розуміють, а що ні.
— Ти коли-небудь теж напишеш таку книжку?
Я похитав головою.
— Напишеш якусь іншу?
— Не знаю.
— Може, писатимеш п’єси?
— Не знаю, Ганно.
Вона мовчки кивнула головою. Потім ми з'їли десерт і пішли до неї. Я б залюбки спав би з нею у своєму ліжку, але вона не хотіла. Вона почувалась у мене вдома зайдою. Вона й слова не мовила, але показала це тим, як стояла на кухні та в прочинених дверях, ходила з кімнати до кімнати, роздивлялася батькові книжки, сиділа за вечерею.