Голова суду примусив Ганну підтвердити, що до весни 1944 року вона служила в Аушвіці, а до зими 1944/45 року в одному невеличкому таборі коло Кракова, потім разом із полоненими рушила на захід і служила й там, наприкінці війни опинилась у Каселі, а згодом жила там-то й там-то. Вісім років прожила в моєму рідному місті; то був найдовший період її життя на одному місці.
— Може частою зміною місця проживання можна обґрунтувати намагання сховатися, — не приховував своєї іронії адвокат. — Моя підзахисна перебираючись кудись чи виїжджаючи звідкись, завжди реєструвалась у поліції. Ніщо не свідчить, ніби вона тікала, немає нічого, що вона намагалася б приховати. Може, з огляду на серйозність висунутих звинувачень і ризик спричинити громадське обурення, суддям видавалося неможливим лишити мою клієнтку на свободі? Що ж, високий суд мав суто нацистську підставу для арешту. Її запровадили нацисти та коли нацистів не стало, її відкинули. Такої підстави більше не існує.
Адвокат промовляв із тією зловтіхою, з якою завжди подавав кожну пікантну істину.
Я перелякався. Я помітив, що вважав арешт Ганни за цілком природний і правильний. І то не з огляду на звинувачення, серйозність закидів і силу підозр, про що я тоді ще нічого точно не знав, а тому, що вона була у в’язниці за межами мого світу, за межами мого життя. Я хотів, щоб вона була далеко від мене, така недосяжна, щоб могла лишитися простим спогадом, яким вона стала й була для мене в минулі роки. Якщо адвокат матиме успіх, я мушу бути готовим до зустрічі з нею й буду змушений з’ясувати собі, як я хочу й повинен зустрітися з нею. Я не бачив ніякої причини, чому він не міг би домогтися успіху. Якщо Ганна досі не намагалася втекти, чому вона повинна вдаватися до таких спроб тепер? І що вона могла приховувати? Про інші підстави для арешту тоді ще не говорили.
Голова суду знову видався роздратованим, і я почав розуміти, що це його своєрідні хитрощі. Щоразу коли ту або іншу фразу голова вважав за прикру недоречність, яка перешкоджає судовому розглядові, він знімав окуляри, роздивлявся промовця короткозорим, невпевненим поглядом, морщив чоло і або не звертав уваги на фразу, або починав зі слів «Отже, ви стверджуєте» чи «Отже, ви хочете сказати» і повторював фразу, не полишаючи жодного сумніву, що він не мав бажання розглядати її і що немає ніякого сенсу силувати його до цього розгляду.
— Отже, ви стверджуєте, що суддя хибно витлумачив ту обставину, що підозрювана не реагувала на жоден лист і на жодну повістку — і з поліції, і з прокуратури — і не з’явилася до судді? Ви хочете подати клопотання про скасування наказу про арешт?
Адвокат подав клопотання, і суд відхилив його.
4
Я не пропустив жодного дня судових засідань. Решта студентів дивувалися мені. Професор радів, що один з-поміж нас подбав про те, щоб наступна група дізнавалася, що чула й бачила попередня група.
Лише раз Ганна подивилася на публіку і в мій бік. Здебільшого під час усіх судових засідань Ганна, коли жінка унтер-офіцер поліції заводила її в залу й вона сідала на своє місце, дивилася на суддів. Така поведінка видавалася зарозумілістю, не меншою зарозумілістю було й те, що вона не спілкувалася з рештою звинувачених і навряд чи розмовляла зі своїм адвокатом. А втім, що довше тривало судове засідання, то менше розмовляли між собою й решта звинувачених. Під час перерв у засіданні вони стояли зі своїми родичами і друзями, а вранці, побачивши їх серед публіки, підморгували їм і гукали їх. Ганна під час перерв сиділа на своєму місці.
Отож я її бачив ззаду. Я бачив її голову, потилицю, плечі. Я вгадував її реакції, дивлячись на її голову, потилицю, плечі. Коли йшлося про неї, вона піднімала голову ще вище. Коли Ганна відчувала, що до неї ставляться несправедливо, обмовляють її, нападають на неї, і їй хотілося заперечити, її плечі подавалися вперед, шия надималася, на ній виразніше проступали м’язові волокна. Заперечення раз по раз не мали успіху, і раз по раз опускалися її плечі. Вона була надміру напружена, немов не могла дозволити собі невимушено стенути плечима чи похитати головою. Не дозволяла вона собі й нахиляти голову вбік, опускати її, підпирати рукою. Була немов заморожена. Отак сидіти було, напевне, важко.