Донька подала чай перед великим вікном, звідки в прямокутнику двору виднів садочок: де зелений, де строкатий, а де тільки купа сміття. Тільки-но ми сіли, налили чаю, вкинули цукор, заколотили, як вона перейшла з англійської мови, якою привітала мене, на німецьку.
— Що привело вас до мене? — запитала вона не те що приязно і не те що неприязно; її тон був найбезвиразніший. Про цю безвиразність у ній свідчило геть усе: поводження, жести, одяг. Її обличчя, здавалось, не має ніякого віку. Саме такими стають підтягнуті обличчя. Але, можливо, воно застигло внаслідок ранніх страждань, ще на процесі я марно намагався роздивитись її обличчя.
Я розповів їй про Ганнину смерть і доручення.
— Чому я?
— Напевне, тому, що вижили тільки ви.
— І що мені з ними робити?
— Усе, що видасться вам за доречне.
— І фрау Шміц таким чином будуть відпущені гріхи?
Спершу я хотів заперечити, але Ганна і справді багато вимагала. Роки ув’язнення мали стати не тільки накинутим покаранням, — Ганна прагнула надати їм певного сенсу й хотіла мати визнання за таке розуміння їх. Я й сказав про це.
Донька похитала головою. Я не знав, чи вона відкидає мою інтерпретацію, чи відмовляє Ганні в тому визнанні.
— А ви не можете тільки визнати, водночас не відпускаючи гріхів?
Вона засміялася:
— Ви цього хочете, правда? Які, власне, були ваші стосунки?
На мить я завагався.
— Я був її читцем. Це почалося, коли мені виповнилось п’ятнадцять, і тривало, поки вона сиділа у в’язниці.
— А як ви…
— Я посилав їй касети. Фрау Шміц майже все своє життя була неписьменна і лиш у в’язниці навчилася читати й писати.
— Чому ви робили це все?
— У нас, коли я мав п’ятнадцять років, був зв’язок.
— Тобто ви спали з нею?
— Так.
— Яка брутальна була та жінка! Як ви витримали, якщо вона вас від п’ятнадцяти років… Та ні, ви ж самі сказали, що знову почали їй читати, коли вона сиділа у в’язниці. Ви були коли-небудь одружені?
Я кивнув головою.
— І шлюб був короткий і нещасливий, ви вже ніколи не оженились удруге, а дитина, якщо вона була, в інтернаті.
— Така доля спіткала тисячі людей, і фрау Шміц тут ні до чого.
— А під час ваших контактів з нею в останні роки ви коли-небудь мали відчуття, що вона усвідомлює, що заподіяла вам?
Я стенув плечима:
— Принаймні вона знала, що заподіяла іншим у таборі й під час переходу. Вона не тільки сказала мені про це, а й докладно вивчала цю тему в останні роки у в’язниці.
Я переповів усе, що почув від начальниці в’язниці.
Моя співрозмовниця підвелася й широкими кроками заходила по кімнаті:
— І скільки ж там грошей?
Я підійшов до вішалки, де лишив свій портфель, і приніс чек та бляшанку від чаю.
— Ось.
Вона глянула на чек і поклала його на стіл. Відкрила бляшанку, висипала все з неї, знову закрила й тримала в руці, пильно на неї дивлячись.
— Як я була мала, я теж мала бляшанку від чаю, де складала свої скарби. Не таку, як ця, хоч і тоді вже були бляшанки для чаю, а з кириличним шрифтом, а напис на покришці був не надрукований, а вдавлений. Я взяла її з собою в табір, а там її потім украли.
— А що в ній було?
— Що завгодно. Один кучерик з нашого пуделя, квитки в оперу, куди водив мене на виставу батько, якийсь перстень, десь знайдений чи здобутий, але бляшанку вкрали не через те, що лежало в ній. Сама бляшанка і те, що можна зробити з неї, мали в таборі величезну вартість.
Вона поставила бляшанку на чек.
— У вас є якась пропозиція про використання грошей? Коли дати їх на щось пов’язане з голокостом, це буде немов відпуском гріхів, а відпускати їх я не можу й не хочу.
— Дайте неписьменним, що хочуть навчитися читати й писати. Напевне ж, є некомерційні фонди, організації, товариства, яким можна пожертвувати гроші.
— Звичайно, є.
Жінка замислилась.
— Може, є й такі єврейські організації?
— Не сумнівайтесь: коли є організації, присвячені чому-небудь, серед них є і єврейські організації. І все-таки неписьменність — аж ніяк не єврейська проблема.
Вона підсунула до мене чек і гроші.
— Зробімо ось що. Дізнайтесь, які є, тут чи в Німеччині, єврейські організації для боротьби з неписьменністю, й перекажіть гроші на рахунок організації, яка вам видасться найсолідніша. Навіть можете, — засміялася вона, — якщо визнання має таку вагу, переказати гроші від імені Ганни Шміц.