Він нагнувся, щоб підняти фантик від цукерки.
- Як от це сміття на набережній, - сказав він. - А найбільш шокуючим з усього є вбивство туристки! Раніше туристів не вбивали в цьому місті. - Він штурхнув моє плече, коли питав - Що твій улюблений мер Спелмен збирається зробити з цією зневагою?
Це висмикнуло Пері зі стану спокою. Він підійшов до нас і відсунув Стівена вбік.
- Гей! - заревів Стівен. - Не штовхай мене!
- Не чіпай мою сестру, - зауважив Пері.
Мама непорушно стояла, закривши рукою рот.
Коли я вже думала, що все стане гірше, на руці Стівена з'явилась гарно наманікюрена ручка. Він поглянув за плече і відразу заспокоївся і відступив. У Сесіль Клейворт був такий вплив на людей.
Її шовкове чорне волосся не досягало плеча, на якому висіла сумка, що коштувала стільки ж, скільки авто мого брата. Мама Стівена не народилась багачкою. Кажуть, в неї було важке дитинство, без нормального нагляду і в постійних мандрах. Але в неї були великі мрії і високі сподівання, а також гарна зовнішність для цього. Отримати такого чоловіка, як Даллас Клейворт, стало поворотною подією, і вона легко змінилась на світську пані.
- Я вибачаюсь за поведінку мого сина, - м'яко сказала Сесіль.
Якщо було щось, що ненавиділа Сесіль, то це публічні сцени і вона уникала їх всілякою ціною. Кожного разу, коли Стівен потрапляв у неприємності, Сесіль справлялась з цим, роблячи вигляд, що цього не було.
Вона зняла свої велетенські окуляри, в стилі Голлівуду, і поглянула на невеличкий натовп, який сформувався у відповідь на вибух Стівена. Її очі говорили "провалюйте". Так люди і зробили.
Вона щось прошепотіла Стівену на вухо і він відразу ж пішов до найближчої лавочки і сів.
Вона повернулась до нас і м'яко проговорила:
- Ви повинні вибачити мого сина. Думаю ці вибори завдали всім нам багато стресу останнім часом, - вона делікатно посміхнулась.
А потім, так само швидко як і з'явилась, вона зникла. Те що могло стати великою бійкою (я б поставила на Пері, доречі) закінчилось так само швидко, як і спровокувалось. Сесіль прийшла, як пані і злегка вибачилась і, перши ніж ми помітили, потягнула Стівена додому як невинне дитя, яке вже нагулялось.
- Давайте будемо повертатись, - сказав Пері, однією рукою беручи мене, а іншою - маму.
- Ви двоє йдіть, - сказала я. Я більше не була в настрої для фільму вдома. - Я пройдусь на пляж, щоб очистити думки. Завтра зранку я маю зустрітись з Джастіном і Гебріелем і почати працювати над пошуком вбивці Вікторії Хаппел.
Пері забрав руку з мого плеча.
- Що? - спитала я. - Ти знаєш, що Джастін попросив мене попрацювати з поліцією над цією справою.
Він лише кивнув.
В чому проблема? І тоді я зрозуміла. Надто переживаючий братик.
Я підійшла і погладила його по голові.
- Мені не загрожує небезпека, Пері. Припини хвилюватись.
З цим я повернулась на підборах і пішла в бік лунаючого прибою.
Я завжди любила океан: аромат солі в повітрі, відчуття піску під ногами, вітер в моєму волоссі. Ми з Джастіном провели багато днів на пляжі. Він поцілував мене перший раз у житті саме на пірсі. Я зрозуміла, що кохаю його, коли ми тримались за руки на набережній. Навіть взимку ми гуляли по піску, регочучи, коли вітер відкидав нам волосся у обличчя.
Я могла лишитись з Джастіном. Він хотів цього і обіцяв, що ніколи більше не зрадить. Все було б набагато простіше, якби я лишилась. Але гордість не дозволила мені. Я порвала з ним і повернулась до статусу недоторканої.
Місяць я не була на пляжі.
Тепер же я була рада повернутись. Спершу, почувалась погано і навіть проронила декілька сльозинок, але тепер пляж знову став моїм, я могла ігнорувати спогади про Джастіна і насолоджуватись красою океану.
Я опустилась на пісок і закрила очі. Я настільки сфокусувалась на звуках настигаючих і відступаючих хвиль, що не почула кроків за собою. Я не знала, що хтось стоїть за мною, доки руки не стиснули мої плечі.
Глава 7
Я підхопилась.
Пері відступив, піднявши руки.
- Я думав, ти почула, що я йду.
Я притисла руку до серця.
- Ні, я не чула. Ти налякав мене.
- Вибач,- сказав він, сівши на пісок обличчям до мене. Він дивно виглядав: в очах пустка, на обличчі вираз слабкості, немов він був шокований.
- Що ти тут робиш? Я думала, ти пішов додому.
Він відвернувся і подивився на море. Світло півмісяця освітлювало воду, надаючи невеликим хвилькам металевого відблиску.
- Сьогодні спокійно, правда? Не так неспокійно.
Добре перевів стрілки. Я зробила паузу і почекала на його відповідь. А коли він не сказав нічого, я промовила:
- Ти себе дивно поводиш. Що таке?
Він повернувся до мене.
- Я був з Вікі ввечері в суботу.
Я здивовано відхилилась.
- Що? Хто така Вікі?
- В суботу я був з дівчиною. Їй було вісімнадцять. Не знаю, як її прізвище звучить, але звали її Вікі. Скорочення від Вікторії, я думаю.
Я ледь проковтнула слину.
- Туристка?
- Так. Вона повела мене в свою кімнату в мотелі.
- Нічого не кажи. - Я закрила лице рукою. Якщо він не скаже, то це не стане правдою. Якщо він не промовить слова, то, може, цього і не відбувалось.
- В "Королівський двір".
Мій шлунок стисло.
- З ким вона була? - спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.
Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.
- Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.
- Пері, - я похитала головою.
Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.
- Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"? - спитав він тихо.
- Не багато, - сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його. - Ти знаєш, хто скоїв це?
Він похитав головою і втупився у пісок.
- Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.- Він зробив паузу і додав надломленим голосом - А тепер вона мертва.
Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.
- Ви з нею переспали?
Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.
- Так.
Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:
- Ти навіть не знав її!
- Вона сама цього хотіла! - він швидко встав, копнувши насип піску. - Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.
- Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.
Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.