- Без проблем. Гебріел мені ще не телефонував. - Я встала і потягнулась. - Дай мені п'ять хвилин.
В мене не було часу прийняти душ, тому я сполоснула обличчя холодною водою і зібрала волосся у хвостик. Натягнула сіру футболку і темні шорти та додала трохи блиску на свої губи.
Я поспішила сходами вниз, загальмувавши лише тоді, коли побачила ранкову газету. Вона була складена на кавовому столику і майоріла заголовком "Декілька зачіпок в смерті підлітка". Я підняла її і поглянула на фото Вікторії Хаппел. Хоча я бачила її смерть у своїй голові, але я ніколи не бачила її обличчя. Мої видіння йдуть з точки зору самої людини.
Вікторія не виглядала як звичайна вісімнадцятирічна дівчина. Вона була по-модельному гарна, з довгим темним волоссям, добре сформованим тілом, карими очима, які виглядали старшими, більш зрілими з приманливим поглядом у них. У кутику її рота був натяк на посмішку, а я була наповнена жалем через неї. Вона більше не посміхнеться.
Мама покашляла з кімнати для читань. Я поклала газету і поспішила. Оздоблення вже було встановлено: приглушене світло, м'яка музика, запалені свічки. Клієнт - дівчина трохи старша за мене - сиділа прямо, коли я ввійшла. Вона виглядала так, ніби потребувала душу і цілого нічного сну. В неї могла бути ніч гірша, ніж моя.
- Я не змогла знайти сина, - сказала мама, - але моя дочка приєднається до нас.
Дівчина повільно кивнула, її очі спостерігали.
- Як тебе звати? - спитала мама.
- Джоні. - сказала вона, ледь прошепотівши. Її довге коричневе волосся звисало, закривши, немов завіса, половину її обличчя. Вона взялась за надкушений ніготь. Всі решта були обкусані до шкіри.
- Як ти дізналась про нас? - спитала я.
- Я бачила ваші флайєри в місті. Нещодавно я втратила подругу. - Вона пожувала губу, вирішуючи скільки сказати нам. - Я тут тому що хочу знати чи вона ненавидить мене.
Від фрази "втратила подругу" я покрилась гусячою шкірою.
- Ви посварились, - сказала мама.
Очі Джоні поглянули на маму.
- Як ви дізнались? - а потім вона почервоніла. - А, екстрасенси, точно. Вибачте. Я просто... думаю, я не очікувала, що це правда.
- Чому ж ти прийшла? - спитала я.
Вона знизала плечима.
- За невеликим шансом, що це правда, я думаю. А якщо ні, тоді, напевно, це допомогло б поговорити.
Я могла зрозуміти таке.
- Мій дар працює таким чином, що я повинна тримати об'єкт.
Вона енергійно закивала, вийняла щось зі своїх кишень і передала це мені. Я піднесла це до свічки. Це було намисто з підвіскою, що звисала знизу. Половина серця і декілька літер, що сформували б "кращі друзі", якщо їх з'єднати з рештою. Мої очі метнулись до шиї Джоні і знайшли іншу частину.
Я поклала підвіску в долоню і відкрила свій розум почуттям та вібраціям, які йшли від неї. найбільш недавніми бути сум та злість.
- Ти зрадила подругу, - сказала я, відкривши очі. - А тепер вона мертва.
Одинока сльоза прокотилась щокою Джоні.
- Це моя вина. Вікі померла через мене.
Вікі. Ми з мамою обмінялись поглядами, які говорили "Ага, та сама Вікі". Мій пульс зріс. У цієї дівчини могли бути всі відповіді, які ми шукали.
- Я не бачу яким чином це твоя вина. - сказала я Джоні.
Дівчина навіть не піднімала очей, коли швидко почала говорити.
- Якби не я, то вона навіть не була б тут. Вона... віддалилась або щось в тому роді. Думаю, вона приїхала сюди, щоб втекти. Втекти від мене і від того, що я зробила, - слова виходили плутаними. - Якби всього цього не сталось... вона б була жива тепер.
- Почни спочатку. - Я потерла пальцем підвіску і ім'я прийшло до мене. - Почни з Джоеля.
Очі Джоні наповнились чимось схожим на страх.
- Ви отримали це від намиста?
Я повільно кивнула. Джоні сіла далі у своєму кріслі.
- Джоел був хлопцем Вікі. Ми всі ходили в школу разом, і випустились цього року. Але він... зрадив її. Зі мною.
Класика. А для чого ще потрібні найкращі друзі? Але хоча б видіння, яке в мене було, коли я тримала мобільник Вікторії, набуло сенсу. Я згадала злі слова, які сказала Вікторія: Ну, він не хоче тебе більше. Йому потрібна я.
- Я почувалась винною за це, - продовжила Джоні. - Сказала йому, що збираюсь розповісти їй.
Вона зупинилась і мама вловила те, чого вона не хотіла казати.
- Він розізлився.
Джоні кивнула.
- Він штовхнув мене до стінки. Пошкодив мені руку. Сказав, щоб я нічого не говорила. А правда в тому, що я не мала наміру казати Вікі про те, що ми зробили. Я не хотіла зробити їй боляче або втратити нашу дружбу.
- Тоді чому ти погрожувала розбазікати? - спитала я.
- Щоб налякати його. Може він би сказав їй сам або просто кинув її.
- Ти хотіла, щоб вона знала, але була надто безвольною, щоб самій сказати, - сказала я.
Мама стисла моє коліно під столом і я зрозуміла, що була близькою до правди. Ми ніколи не хотіли завдати шкоди клієнтам, якими б мерзенними вони не здавались
- Ви праві, - сказала Джоні. - Вона найкраща подружка, яка в мене була і погляньте, що я зробила з нею. Вона заслуговувала на краще, ніж були ми з Джоелем.
Плечі Джоні затряслись, а лице закрили руки.
- Але ти набралась сміливості, щоб сказати їй, - сказала мама. Джоні шморгнула носом і підняла обличчі до нас.
- Я хотіла, щоб Джоел пішов з її життя після такого. Якщо він штовхнув мене, то хто зна, що б він зробив з нею, якби вона порвала з ним.
Мої думки дуже швидко змінювались. Може Джоел бачив Вікторію з Пері того вечора і вбив її через ревність. Раптово мене огорнуло полегшення. Тому що Пері не робив цього і тому, що Джоел не вбив мого брата також, а не лише одну Вікторію.
В кімнаті на декілька митей запанувала тиша. А тоді Джоні продовжила:
- Я хотіла, щоб вони порвали. Вікі зрозуміла, що він зраджує їй і в ніч, перед тим, як вона поїхала, вони сильно посварились. Вона сказала, що все скінчено. Я повинна була тримати рот на замку. Але я зрозуміла, що це все надто довго продовжувалось і світ повинен знати. Я сказала, що Джоел гуляв саме зі мною.
- Як вона сприйняла новини? - спитала я.
- Вона збожеволіла. - Джоні провела пальцями по намисту на шиї. - Саме тоді вона віддала мені назад половинку намиста. Сказала, що ми більше не друзі, і не будемо більше ніколи. - Плечі Джоні важко опустилися. - Вікі покинула місто. Я вважала, що можливо після довгих вихідних, вона трохи заспокоїться, а коли вона повернеться ми знову поговоримо. Можливо налагодимо стосунки. Тепер ми ніколи не зможемо поговорити.
- Вона дійсно приїхала сама? - запитала я.
- Я так думаю. - Джоні знизила плечима. - Хоча, це дійсно не схоже на неї.
Вона когось знала тут? - запитала мама.
- Нікого про кого я б знала, але...
Я нахилилася вперед.
- Але що?
- За тиждень до того як усе зруйнувалося, я відчула, що Вікі щось приховує від мене. Я була параноїком, так що я припустила, що вона склала два і два, і здогадалася про мене і Джоела. Але вона дійсно не знала про це. Отож... можливо вона приховувала від мене щось інше.
- Джоел знав, що вона приїде сюди? - запитала я.
- Ні, але про це було неважко дізнатися. Її мама сказала мені куди вона поїхала.
- Може він приїхав сюди і ...
- Вбив її? - закінчила за мене Джоні. - Ймовірно. Я не знаю більш нікого, хто міг би. У неї не було ніяких проблем з кимось іншим. Просто найгірша у світі удача і недалекоглядність. Подивіться, кого вона вибрала собі хлопцем і найкращою подругою.
Вона витріщилася у стіл.
- Дурепа.
- Тобі потрібно поговорити з поліцією, - сказала я. - Розказати про все, що ти знаєш.
Вона відштовхнулася на спинку стільця.
- Ні. Я не хочу бути втягнутою в це.
Я гадала, чи зможу її умовити, але один погляд мами сказав мені все, що мусила знати. Мама читала її думки прямо зараз і усі вони були про рейс на літак.