Френкі вже не було. Я заглянула під пірс, але побачила лише темряву. Я більше не збиралась туди лізти. Тому Френкі втік від мене. Але лише тепер.
Я зателефонувала Гебріелю на мобільний і швидко переповіла йому все. Ми домовились зустрітись завтра. А тепер я хотіла лише спати.
Я проклала свій шлях назад через полчища людей, феєрверк вибухав над головою, і до того часу, коли я повернулася додому грандіозний фінал закінчився, і велика частина натовпу також збиралася додому. Я піднялася на ганок, і зупинилася.
Світло на ганку було вимкнене. Це було дивно. Я ніколи не забувала вмикати ліхтарі, і я була останньою хто йшов з дому. Увесь ганок був окутаний темрявою, він здавався інакшим, страшним. Я наказала собі подорослішати і продовжити йти. Мабуть я відволіклася на Гебріела і саме тому забула увімкнути світло при виході.
Я витягнула ключі і пильно вдивилася в темряву, аби не спіткнутися на сходах. Деревина скрипіла під моїми ногами. А потім я почула щось інше. Стійке, глибоке дихання. Я вдивлялася у тіні вздовж ганку. Особливо в одну тінь на веранді. Я ще більш примружилася, відчайдушно бажаючи більше світла, щоб побачити хто чи що там.
Тінь ворухнулася. Ледь-ледь, але достатньо аби зрозуміти, що там була людина. Простягнувши ключ, наче зброю, я закричала:
- Встань і скажи, що ти хочеш?
- Хаха! Що? Га?
Я посвюди впізнаю це бубоніння.
- Пері?
- Клер?
Я швидко вставила ключ в замок, відімкнула двері і ввімкнула зовнішнє світло. Загрозлива тінь перетворилась в знайому картинку брата, який сидів.
- Що відбувається? - спитав він.
- Це я повинна питати в тебе. Я була дуже близькою до того, що виколупати тобі око своїми ключами. Чому ти спиш на ганку?
Він пройшовся руками по волоссю.
- Вибач. Коли я пішов вранці, то не взяв ключів. Нікого не було вдома, тому я приліг, щоб почекати тебе або маму і, мабуть, заснув.
Мій кров'яний тиск піднявся.
- Де ти був весь день і всю ніч? Ти пропустив свої читання. Мама дуже розізлилась.
Пері підібрав фарбу, яка лущилась на ганку.
- Я не хотів, щоб вона чула мої думки. Щоб знала, що я був з Вікі у ніч, коли її вбили.
Я схрестила руки.
- Ти не можеш вічно переховуватись від мами. Вона досить швидко все дізнається. Вона могла вже вихопити це з моїх думок. Хто ж її зна.
- Ти права. - Він похнюпив голову. - Мені зараз важко через це. Я відчуваю себе таким... винним.
Моє серце пришвидшилось.
- Через що?
- Через смерть Вікі. Якби я не залишив її саму, то, можливо, міг би її врятувати.
Вина того, хто вижив - подумала я.
- Або і тебе би вбили - я постаралась бути вдумливою і сказати те, що правильно, в той же час всередині думаючи про те, чи правду він каже. Не могла повірити, що думаю таке про свого брата.
Я подивилась на місяць, який яскраво осяював ганок. Тоді ідея і сформувалась. Підскочив адреналін і моя енергія повернулась
Пері повільно встав.
- У всякому разі, вибач, що налякав. Я піднімаюсь нагору поспати.
- Чекай, - сказала я, хапаючи його руку. - Ти можеш загладити провину.
- Як?
- Ходімо зі мною в "Королівський двір", в кімнату Вікторії, спробуй з нею зв'язатись.
Він зблід.
- Вона може сказати тобі, хто її вбив і тоді це жахіття скінчиться.
Пері погодився примусово піти зі мною. Ми дістались "Королівського двору" незадовго до опівночі.
- До речі, - спитав Пері, керуючи авто, - як ти плануєш потрапити в її кімнату?
Я посміхнулась.
- В мене є свої способи.
Він підрулив до головної будівлі. Я сказала Пері почекати мене в авто. Надіялась, що моторошний чоловік був все ще за своїм столом. Він там був і впізнав мене, коли я зайшла, а дзвіночок продзвенів із закриттям дверей.
- Що я можу зробити для Вас? - спитав він нервово.
Мої сподівання були на те, що він вирішить, що я з копами, адже бачив мене на місці злочину з Гебріелем. Якщо так і буде, то все виявиться простішим, ніж я думала. Мені навіть не доведеться стріляти очима або відкидати волосся.
- Мені знову потрібний ключ від кімнати.
Він засумнівався, ніби щойно допетрав, що в мене може й нема права бути тут.
Я додала:
- Повинна розібратись нарешті з місцем злочину, щоб ви повернули собі кімнату.
Я зблиснула посмішкою, сподіваючись, що він не помітить як я нервувалась. І додала:
- Як Ви і сказали, ті групки смерті заплатять вам багато баксів, щоб лишитись там.
Він цього він пожвавився і кількома хвилинами пізніше я тримала ключ від кімнати 108 у своїй руці. Я повернулась до авто, де Пері пітнів на місці водія.
- Отримала?
Я погойдала ключами перед ним.
- Ніколи не сумнівайся в сестрі.
Ми під'їхали до місця, за декілька дверей від кімнати Вікторії і переконались, що ніхто не бачив, як ми туди прокрались і зайшли. Я хиталась, роблячи кроки, немов випила три чашки кави.
- Мені це не подобається, - прошепотів пері, коли я зачинила за нами двері. Він потягнувся до вимикача і я взяла його за руку.
- Що? - спитав він.
- Якщо ми не хочемо наразитись на підозри, то краще лишити світло вимкненим.
- Але тут темно. І, знаєш привиди.
- Тобі що вісім років? Вдосталь світла проходить крізь жалюзі. І з яких пір ти боїшся привидів? Ти заробляєш на життя розмовами з ними!
- Ага, - сказав він. - Маленькі старі жіночки, що померли від артриту зв'язуюються зі мною, щоб сказати онуками про заховані гроші в їх кошиках з в'язанням. Не вбиті дівчата, з якими я, як ти знаєш, переспав!
- Все буває вперше, - я натиснула йому на плечі, змушуючи сісти на ліжко.
Він підскочив.
- Клер! Не туди! Її тут вбили!
- Циць. Стиш голос. Добре - я показала на стілець в кутку. - Сядь там. Просто сконцентруйся і давай закінчимо до того, як нас упіймають.
Він сів у крісло і заплющив очі. Я бачила цей вираз на його обличчі тисячі разів. Підборіддя біля грудей. Довгі повільні вдихи. Ніякого звуку або руху. Йому потрібна була абсолютна тиша для глибокої концентрації, що потребував його дар для роботи.
Я дивилась довкола у темній кімнаті, повній тіней. Холод пройшов через мене і я потерла плечі. Знову ж я пораділа, що маю свій дар, а не дар Пері.
Але я надіялась, що він зможе покликати її . Можливо, все дійсно так просто. Вона скаже, хто це зробив, і все закінчиться.
Пері рівно сів і його очі різко відкрились.
- Вона тут? - прошепотіла я.
Він підняв палець, щоб втихомирити мене і повільно оглянув кімнату, поки його очі не спинились на кутку. Він встав і підійшов ближче.
- Вибач за... - почав він, а потім спинився, наче його перервали.
Ніби я підслуховувала лише одну сторону телефонної розмови.
Пері знову пройшов вперед, піднявши руки в благальному жесті.
- Чекай. Я просто хочу поставити тобі деякі питання.
Його очі розширились.
- Це неправда! - Він зробив назад декілька кроків. - Прошу, дай мені пояснити.
Температура впала я я могла бачити своє прискорене дихання в повітрі.
- Чекай! - прокричав Пері. А потім, немов відкрутили кран і вся енергія вибігла з кімнати. Пері опустився на підлогу і підтягнув коліна до грудей.
- Вона пішла? - спитала я.
Він кивнув.
- Немає значення. Вона не буде зі мною говорити.
- Чому ні?
Він подивився на мене сумними очима. Так само, як дивився безмежну кількість разів в дитинстві, коли ламав мої іграшки, надто сильно граючись ними. З каяттям, благанням і надто легко, щоб пробачити.
- Чому вона не буде говорити з тобою, Пері?
Він відвернувся.
- Тому що каже, що я вбив її.
Глава 12
Все пройшло добре. Ніщо не змусить вас почуватися так дратівливо і некомфортно, як привид жертви вбивства, що каже, що ваш брат її вбивця. Я привела Пері до мотелю в надії покласти край цій справі, очистити його ім'я, і витягнути його з депресії, в яку він поринув. Замість цього я зробила ще гірше.