"Не все ж навколо харчів, їжі крутиться. Мають і самостійні терміни. Ваша "лікарня" там "больніца", "лікар" – "врач", – хтось за "язик" заступиться. Справді, "боль-ні-ця", де кажуть "болю ні" "лікарі", а не "врачі" – ті котрі "врут". Брехнею болю не "вилікуєш".
Ет, розписався… Для висвітлення заявленої теми багаторічна праця, вважай, цілого інституту знадобиться. Тож закруглятися буду потроху.
Зупинюся ще на кількох позиціях. Зокрема, на схильності москвинів до гіперболізації у бік величі ("вєлічі-я"), аж до святості, розбивання лобів чи, навпаки, приниження, десакралізації позичених термінів, понять.
Найбільше вони полюбляють наш епітет "вєліка-я". І самозвана "Русь" їхня "вєліка-я", і війна, і революція (переворот більшовицький). Про вождів, государів (від слова нашого "господар") годі й говорити – мало не всі – "вєлікі-є". Навіть безпорадного, нікчемного самодержця Миколу II, котрого із сім'єю разом брутально знищили, десятиліттями ганьбили, опльовували, ниньки святим проголосили. Що не заважає у центрі столиці своєї тримати в шані та догляді мумію його вбивці.
Наші "кущі" стали "кустамі", але залишилися "кущамі" в раю, лише наголос на "у" перескочив.
Згадана вже "вечеря" в "ужін" перетворилася, однак у апостолів зі Спасителем наймення зберегла.
Знову-таки згадувані "жебраки"-"старці" стали у тамтешніх літераторів поважними чоловіками похилого віку "старцамі".
Наш "лихий" (злий, напасний індивід) перетворився у такого собі зуха, шибайголову. "Казак ліхой"… І "лихо" наше теж поміняло полюс на протилежний.
Щодо прикладів зниження вартості термінів, то наведу їх лише два.
"ОРА-ти" (дбаєш оРА ти) – священне дійство для основоположника рільництва на планеті РА-сина-укРАЇнця. "Радісно плуг землю оре!" – розшифрував московський україно-грецьких коренів шумеролог Анатолій Кифішин багатотисячоліт-ньої давності напис у святилищі "Кам'яна Могила" під Мелітополем.
Москвинські дячки доклалися до десакралізації терміна. Тепер там "орать" – кричати, репетувати. Відповідник нашому "орати" – "па-хать", звично витягнене з нашої мови поняття ("па" – діставати для "хать", хати).
І ще одне слово-помста своїм колишнім повелителям. Найперше Золотій Орді, за чийого сприяння оружного та фінансового (століттями розкраданої, призначеної для татар данини) загумін-кове Московське князівство в палки вбилося, сусідські князівства підім'яло. Столицю свою на Волозі, що колись РА на честь Бога сонця іменувалася, золотоординці назвали Са-РАй (запозиченням із нашої прамови). Кожен народ хоче бачити столицю свою раєм. У подяку благодійникам довголітнім москвини на "хлів" стали казати "сарай".
Хтось закине: ти теж ідеш на повідку, допомагаєш своїми студіями сусідів лобами зіштовхувати. Та ні, вельмишановні. Допомагаю народу своєму давати "від-Січ", "од-Коша" знахабнілим ідеологам, чий "хитрий писок" уже й не з-за спини (згадаймо знамениту Франкову формулу), а часто-густо на передньому плані вмощується. До слова, обидва прадавні знакові козацькі терміни наші (відганяти ворога від Січі, Коша) сусідською перекладаються тривіально "от-пор" (оружно відганяти напасників чи відбріхуватись, "отпіраться"). Бо не мали ніколи ні Січі, ні Коша своїх. Власне якби мені запропонували одним-двома словами окреслити історію нашого народу, я зупинився б на щойно наведених "від-Січ", "од-Коша", так планую назвати наступне видання спарених брошур.
Приховуванням правди, ретушуванням її напівправдою, брехнею, чи як ниньки модно казати, макіяжем, задавненої хвороби не вилікуєш, лишень загостренню процесу сприятимеш. Тож і у відношеннях межи народами-сусідами мусить бути чітка ясність. Хто, коли, що, кому, як… Хто кому майбутню столицю заснував… Хто кого читати, рахувати навчив… Хто кого у верхів'я Вологи, Оки, а хто кого до Магаданів, Соловків відселяв… Хто кому писок під Оршею, Конотопом, Чудновим натовк, а хто кому – під Полтавою, Крутами…
Ну і, звісно, хто кому свою мову, спародіювавши, позичив. Авжеж. "Пізнаймо правду і правда визволить нас!" – повторимо вступну цитацію розвідки.
« Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української. Коли вони повитягають з московської мови все українське, то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови».
(Григорій Квітка-Основ 'яненко, Лист до А.Красовського 28.ХІІ.1841)
«Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов'янських, не виключаючи т. зв. старослов'янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських».
(Михайло Красуцький, польський та російський лінгвіст; «Древність української мови», Одеса, 1880)