— Гаролде, — мати стояла на порозі кухні. — Гаролде, не заляпай, будь ласка, газету. Тато потім не може її читати, коли вона заляпана.
— Не заляпаю, — відповів Кребс.
Сестра сіла за стіл і дивилася, як він читає.
— Ми сьогодні по обіді гратимемо в школі у бейсбол, — сказала вона. — Я подаватиму.
— Добре, — відказав Кребс. — Як там ваша команда поживає?
— Я вмію подавати ліпше за хлопців. Кажу їм, що це ти мене навчив. В інших дівчат погано виходить.
— Погано? — повторив Кребс.
— Я кажу їм всім, що ти мій залицяльник. Ти ж мій залицяльник, правда, Гаррі?
— Ага.
— Хіба брат не може залицятися, бо він твій брат?
— Не знаю.
— Та знаєш, як ні. Хіба ти б не міг до мене залицятися, Гаррі, якби я була старша і ти б цього хотів?
— Міг би, ясно. Тепер ти моя дівчина.
— Що, справді?
— Справді.
— Ти мене любиш?
— Ага.
— І завжди любитимеш?
— Ну так.
— Ти прийдеш подивитися, як я граю?
— Побачу.
— Ет, Гаррі, ти мене не любиш. Якби ти мене любив, то прийшов би подивитися, як я граю.
З кухні до їдальні ввійшла матір Кребса. Вона принесла тарілку з двома смаженими яйцями та хрумким беконом і блюдце з гречаними млинцями.
— Біжи, Гелен, — сказала вона. — Я хочу побалакати з Гаролдом.
Вона поставила перед ним яйця з беконом і принесла слоїк із кленовим сиропом, щоб полити гречані млинці. Потім сіла за стіл навпроти Кребса.
— Можеш відкласти на хвилину газету, Гаролде? — запитала вона.
Кребс згорнув газету.
— Ти вже вирішив, чим будеш займатися? — запитала мати, знімаючи окуляри.
— Ні, — відповів Кребс.
— Може, вже пора подумати, га?
У материному голосі не було роздратування. Вона здавалася схвильованою.
— Я про це не думав, — сказав Кребс.
— Бог для кожного має якусь роботу, — зауважила матір. — У Його Царстві ніхто не може сидіти склавши руки.
— Я не в Його Царстві, — відказав Кребс.
— Ми всі в Його Царстві.
Кребс, як завжди, почувався ніяково й ображено.
— Я так за тебе хвилювалася, — продовжувала його мати. — Я знаю, які перед тобою були спокуси. Знаю, які чоловіки слабкі. Знаю, що нам розповідали про Громадянську війну твій любий дідусь і мій тато, і я молилася за тебе. Я цілий день за тебе молюся, Гаролде.
Кребс дивився на тарілку, де вистигав бекон.
— Твій тато теж хвилюється, — продовжувала мати. — Він думає, що ти втратив охоту до роботи, що ти не маєш чіткої мети в житті. Чарлі Сіммонс — йому стільки ж років, як тобі, — має добру роботу і збирається женитись. Всі хлопці помалу влаштовують своє життя, вони хочуть чогось досягнути; вже тепер ясно, що наша громада зможе пишатися такими хлопцями, як той Чарлі Сіммонс.
Кребс мовчав.
— Не мовчи, Гаролде, — сказала мати. — Ти ж знаєш: ми любимо тебе, і я розповідаю тобі все, як є, ради твого ж блага. Тато не хоче обмежувати твою свободу. Він думає, що пора тобі дозволити брати машину. Якщо ти хочеш покататися з гарними дівчатами, ми будемо тільки раді. Ми хочемо, щоб ти добре проводив час. Але мусиш і роботу собі знайти, Гаролде. Твоєму татові байдуже, за що ти візьмешся. Він каже, що всяка робота варта поваги. Але ти мусиш бодай за що-небудь взятися. Він попросив мене, щоб я поговорила з тобою сьогодні вранці і щоб ти потім зайшов до нього в контору.
— Це все? — запитав Кребс.
— Все. Хіба ти не любиш свою матусю, синку?
— Ні, — відповів Кребс.
Мати глянула на нього через стіл. Її очі блищали. Вона розплакалась.
— Я нікого не люблю, — сказав Кребс.
Нічого з цього не вийде. Він не може їй цього розповісти, не може нічого пояснити. Нащо він це ляпнув? Тільки образив її. Він підійшов до неї і взяв її за руку. Вона плакала, обхопивши голову руками.
— Я не це хотів сказати, — мовив Кребс. — Я просто розсердився, сам не знаю чому. Я не мав на увазі, що я тебе не люблю.
Мати далі плакала. Кребс обійняв її за плечі.
— Ти не віриш мені, мамо?
Вона похитала головою.
— Мамо, ну будь ласка. Будь ласка. Повір мені.
— Добре, — схлипнула мати.
Вона підвела на нього очі.
— Я вірю тобі, Гаролде.
Кребс поцілував її волосся. Вона притулилась до нього лицем.
— Я твоя мама, — сказала вона. — Коли ти був немовлям, я тримала тебе коло серця.