— Джордже, виведи звідси Ніка, — сказав лікар.
Пізно. Ніку, який стояв на порозі кухні, було добре видно горішню полицю, коли батько, тримаючи в одній руці ліхтар, відхилив голову індіанця.
Коли вони йшли дорогою через ліс до озера, вже почало світати.
— Вибач, що я взяв тебе з собою, Нікі, — промовив батько. Від його піднесення після операції і сліду не лишилось. — Краще б ти не бачив того видовища.
— А жінки завжди так важко народжують дітей? — запитав Нік.
— Ні, то був дуже, дуже великий виняток.
— А чому він убив себе, тату?
— Не знаю, Ніку. Напевно, не міг того витримати.
— А багато чоловіків себе вбивають?
— Не дуже.
— А жінки?
— Майже ніколи.
— Ніколи-ніколи?
— Ну, деколи буває.
— Тату?
— Ну?
— А куди пішов дядько Джордж?
— Зараз прийде.
— А вмирати важко, тату?
— Ні, синку, думаю, легко. По-різному буває.
Вони посідали в човен — Нік на кормі, батько за весла. Над пагорбами сходило сонце. Плюснувся окунь, і по воді пішли кола. Нік опустив руку у воду. Проти різкої ранкової прохолоди вода здавалася теплою.
Рано-вранці на озері, сидячи на кормі човна, яким веслував його батько, він був майже впевнений, що ніколи не помре.
Щось закінчилося
Колись давно Гортонс-Бей було містечком, де заготовляли деревину. Кожен, хто в ньому мешкав, чув звуки великих пилок на тартаку коло озера. Аж раптом одного року колод не стало і не було що пиляти. У бухту припливли шхуни-лісовози, і на них повантажили нарізане дерево, що зберігалося на подвір’ї тартака. Всі запаси забрали. Робітники тартака винесли з великого приміщення все обладнання, яке можна було розібрати, й повантажили його на палубу однієї зі шхун. Шхуна випливла з бухти у відкрите озеро, забравши на собі дві великі пилки, каретку, що підвозила колоди до круглої пилки, і всі валики, коліщатка, ремені й залізяки, наскладані на горі дерева. Відкритий вантажний відсік був затягнутий брезентом і міцно перев’язаний, і шхуна на повних вітрилах попливла у відкрите озеро, везучи на собі все, що робило тартак тартаком, а Гортонс-Бей — містом.
Серед стружки, що вкривала болотистий луг на узбережжі затоки, стояли спорожнілі одноповерхові бараки, їдальня, крамниця, контори й велика будівля самого тартака.
Через десять років від тартака нічого не лишилось, тільки білі уламки вапнякового фундаменту визирали з болотистого підліска, що повз нього пропливали Нік із Марджорі. Вони пливли уздовж берега каналу, там, де піщана мілина несподівано переходить у темну воду дванадцять футів завглибшки. Пливли до місця, де мали поставити на ніч вудки на форель.
— Он наші старі руїни, Ніку, — сказала Марджорі.
Нік, веслуючи, подивився туди, де між зелених дерев виднілося біле каміння.
— Ага, — відповів він.
— Пам’ятаєш, коли там був тартак? — запитала Марджорі.
— Пам’ятаю тільки, що він колись там був, — відказав Нік.
— Більше схоже на якийсь замок, — зауважила Марджорі.
Нік промовчав. Вони далі пливли попри берег, аж поки тартак не сховався з очей. Нік повернув і поплив через бухту.
— Не клює, — сказав він.
— Ні, — відповіла Марджорі.
Вона пильно стежила за вудкою весь час, що вони пливли, навіть коли говорила. Вона любила рибалити. Любила рибалити з Ніком.
Неподалік від човна гладінь озера розітнула велика форель. Нік наліг на одне весло, щоб повернути човен і підтягнути приманку, яка волочилась у воді далеко позаду, туди, де шукала собі харч форель. Як тільки з води вигулькнула спина форелі, дрібні рибинки налякано шугнули навсібіч. Сипонули на поверхню води бризки, наче жменю крупинок. Ще одна форель плюснулась, шукаючи їжу.
— Годуються, — сказала Марджорі.
— Але не клюють, — відповів Нік.
Він провів човен по колу повз рибу, яка шукала собі харч, а тоді рушив до мису. Марджорі не змотувала волосінь, поки човен не торкнувся берега.
Вони витягнули човна на пісок, і Нік узяв відерце з живими окунями. Окуні плавали собі у воді у відерці. Нік упіймав трьох, відрізав їм голови й обібрав луску, в той час як Марджорі й собі бовтала руками у відрі, аж поки піймала одного, відрізала голову і почистила. Нік глянув на її рибу.
— Черевного плавця не відрізай, — сказав він. — Для наживки піде, але краще хай на животі лишиться плавець.