До речі, Дейв із великою цікавістю спостерігав за моїми вагітними подругами, і я, щоб задовольнити його неослабну допитливість, вирішив дати йому невеличкий урок з ембріології, проілюструвавши свою розповідь власними малюнками на дошці в його кімнаті. Згодом я дізнався, що він з успіхом повторив цей урок у школі, і вчителька навіть його похвалила.
— Дарма, — сказав Дейв, розповідаючи мені про її похвалу. — Я страшенно лютую, коли подумаю, що в мене ніколи не буде власної дитини. — І сумно додав: — Не дуже приємно бути чоловіком.
Такого ще рік тому я від нього не чув, навіть у Блувіллі. Очевидно, нинішня школа спільного навчання не виховує хлопчиків у дусі фалократії.
Що ж до його взаємин із Берідж та Джекі, то вони дуже добрі, я навіть сприймаю їх майже з ревнощами. Спостерігаючи з самого початку нашого спільного життя, як Дейв радіє, коли Берідж і Джекі з любов’ю ставляться до нього, я зрозумів, що після смерті матері йому бракувало жіночої ласки. Він увесь час прагне підтримувати з Джекі та Берідж тісні взаємини і для цього зухвало кокетує з ними. І це йому, до речі, непогано вдається. Дейв забирає в обох чимало часу, але потай перевагу віддає, як я помітив, Берідж. Одначе ладити куди легше, навіть йому, з Джекі, ніж із Берідж: завжди весела, врівноважена, без комплексів, зовсім неприскіплива, Джекі ніколи нікому не дозоляє, тоді як Берідж час від часу ображається й «випускає пазурі». Але Берідж притаманна одна риса, до якої Дейв дуже чутливий. Коли вона розчулюється, то стає ще ніжнішою й дужче зворушує хлопця. Мабуть, Дейв вважає, що так Берідж вибачається за докори, які інколи йому кидає.
Я з великим задоволенням помітив, що Дейв, хоч він тепер і щасливий, не забув про Муч, яка давала йому в Блувіллі такі чудові уроки. Син часто їй пише, і Муч надсилає йому з Гарварда, де Стайн знову обійняв свою колишню посаду, довгі й майже по-материнському теплі листи. Листується Дейв і з Джоан Сміт. Якось я мав необережність сказати йому, що коли мені довірять у Вашингтоні один дослідницький центр, то я спробую знову зібрати докупи свій блувіллський колектив, до якого входили Сміт, Пірс і Гребел. Відтоді Дейв щотижня питає в мене, коли вже я почну втілювати в життя цей план і чи скоро він знову побачить Смітів. Мушу сказати, що й Джекі нетерпеливиться: вона буде рада знову зустрітися з Рітою. І я також. Берідж, навпаки, мовчить, і я добре знаю чому. Їй не до вподоби Рітин інквізиторський темперамент.
А ось коли до нас несподівано приїхала Дороті Берроу, ми зраділи неймовірно. Я прийняв її вельми гостинно на Уеслі-Хейтс і шкодував, що вона не може лишитися в мене більше, ніж на два тижні. Справа в тому, що недавно помер губернатор штату Огайо, і Дороті хотіла висунути свою кандидатуру на виборах нового губернатора. Дороті Берроу, якій я в Блувіллі тільки всміхався і з якою жодного разу не перемовився й словом, здивувала мене, виявивши невичерпну енергію. За короткий час свого перебування у Вашингтоні вона розлучилася з містером Берроу — «Кодекс законів про жінку» надавав великі пільги дружинам С, які бажали розлучитися з безплідним чоловіком, — проробила величезну політичну роботу з президентом і завагітніла від мене. Ще й попросила мене дати моє прізвище як «середнє ім’я» її майбутній дитині.
Джекі й Берідж подали мені у письмовій формі таке саме прохання, і я задовольнив його досить неохоче: адже досі спадщина, яка колись належала б тільки Дейвові, ділилася на трьох, а тепер її треба було розподіляти вже на чотирьох. Зрештою, місіс Берроу була уповноважена особа «нас», і я не знав достоту (мені про це ніхто не сказав!), якою мірою «ми» оберігали мене в Блувіллі.
Я дуже здивувався, коли місіс Берроу ще до народження дитини від мене додала до власного прізвища моє як «середнє ім’я» і впродовж усієї своєї передвиборної кампанії виступала під ім’ям Дороті Мартінеллі Мортімер (Мортімер — її дівоче прізвище).
Цей її вчинок був зовсім незаконний. Одначе випадки такого привласнення жінками чужого прізвища дедалі частішали. В службовій анкеті, яку вимагали від жінки, уже не було графи про те, заміжня вона чи ні (такі деталі вважалися ознакою статевої зверхності); була графа про те, чи вона мати. А звання матері надавало жінці стільки переваг і гак високо підносило її суспільний престиж, що ті, хто ще не був матір’ю, але збирався нею стати, вказували про це в анкеті, беручи собі «середнє ім’я» чоловіка, від якого ждали дитину.
У випадку Дороті Мартінеллі Мортімер, що взяла моє прізвище як «середнє ім’я», була, цілком очевидно, політична підкладка. Тоді я мав у Сполучених Штатах таку популярність, як відомий ліричний співак, і Дороті захотілось надати своєму чарівному образові романтичного забарвлення, поставши перед виборчим корпусом вагітною від чоловіка, котрого вона оберігала в Блувіллі.